Виникнення та формування українського етносу
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?еликий воєнний союз, який можна поставити на початку нашої історії: вона почалася з VI сторіччя на ггівнічно-східніх схилах і передгірях Карпат."
Довгий час після того ми не бачимо спроб заснувати державу, яка обєднувала б різні племена. Навпаки, бачимо багато племінних князів. Дуже цікаве оповідання "Повісти временних літ" про заснування Києва трьома братами - Києм, Щеком та Хоривом. Память про них залишилася в назвах самого міста Києва та гір - Щека-виці та Хоревиці. Легенду цю записав ще у VII ст. вірменський письменник Зеноб Глак. Він оповідав про заснування Києва - Куара в землі "полунян" (полян) Куаром, Ментеєм і Хореаном. Зберіг літопис згадку про те, як "Кий княжаше в роде своем", їздив до Царгорода і "якоже сказають... велику честь приял от царя". В леґенді цій є зернятка правди, бо археологічні дослідження виявили в Києві три окремі міста, які були обєднані лише за княжої доби.
Поляни не були єдиним племенем, що мало князів. У X ст. був племінний князь у деревлян Мал, якого вони хотіли одружити з Ольгою після смерти Ігоря в 945 році. Посли деревлян казали їй, мовляв, "наши князи добри суть, иже распасли суть Деревську землю", - протиставляючи їх іншим князям. Неясно згадує "Повість" про Тура, князя туровського. Очевидно, племінними князями були Радим та Вятко, які вивели радимичів та вятичів "з ляхи". Найдовше зберігалися племінні князі у вятичів: ще Володимир Мономах ходив на князя вятичів Ходоту.
Можливо, що всі ті князі, яких перелічено в договорі з греками Ігоря (серед яких немало словянських: Предслав, Володислав, Улеб), - були теж племінними князями.
У IX ст. згадується в різних джерелах про якесь обєднання "русів" на північних берегах Чорного моря. Так, у житії св. Степана Сурожського, біля 800 p., є оповідання про напад на Сурож (пізн. Судак) руського князя Бравлина, чудесне навернення його та його дружини на християнство. Оповідання це дуже неповне, але вельми важливе. Імя князя - словянське, і це дає підстави вважати, що оті "руси" були словянами, себто українцями, зі своїм племінним князем.
На початку IX ст., за перших десятиріч його, у житії св. Юрія Амастридського є згадка теж про "руського" князя, який напав на Амастриду й охристився. Можна припустити, що обидва князі виходили з якогось не названого осередку на берегах Чорного або Озівського моря.
Звичайно, всі наведені факти уривчасті. Коли писалися літописи, вже не було цих князів, а головне - метою літописів було показати єдність князівської династії, яку. намагалися вести від Рюрика, існування ж місцевих українських князів не відповідало цій меті. Важливо те, що з-поміж усіх згаданих вище спроб обєднати племена в єдину державу, з одного боку, і існування місцевих князів, з другого, - більш-менш міцна держава виникла тільки у полян, а осередком її став Київ. Виникла вона на території, яка вже не раз ставала важливим осередком життя, силою різних умов, сприятливих для життя, господарства, торгівлі. За доби, яка передувала постанню Київської держави - у VII-VIII вв. - Придніпровя переживало надзвичайне економічне піднесення у звязку з розквітом торгівлі з Іраном, Візантією, арабами. У VII ст. на Придніпровї місцеві майстри виробляють речі високої вартости: посуд, зброю, прикраси, в яких засвоюються й перетоплюються чужоземні впливи, і твориться своя культура.
НАЗВА "РУСЬ"
У VIII ст. чужоземні джерела починають вживати для позначення населення південних українців, переважно племен полян та сіверян, назву "Русь". З бігом часу вона дедалі більше поширюється і серед візантійських, і серед арабських письменників.
Походження ЦІРЇ назви являє найбільшу загадку історії України, яка до цього часу не може вважатися цілком вирішеною. У цьому питанні існує багато різних гіпотез. Головні з них такі: слово "Русь" - фінського походження (В. Татіщев, 1739 p.), хозарського - (Еверс, 1814), угорського (Юргевич, 1867), литовського (Костомаров, I860), византийских отношений. єврейського (Барац, 1910), кельтського (Шелухин, 1929). Але головні теорії дві: варязька та українська
Варязька теорія базується на припущенні, що "руссго" фіни називали одне з племен норманів-шведів. Нормани у VIII-IX ст. ст. почали походи на узбережжя Західньої Европи. Вони жорстоко руйнували околиці, але іноді осідали й засновували держави. Так було у Франції (Нормандії), на о. Сицилії, згодом - в Англії. У той же час прийшли вони до східньої Европи, заволоділи Новгородом, а також пройшли різними шляхами в Україну й там заснували державу.
Одним із доказів цієї теорії вважають те, що Константин Порфірородний у 949 р. подав назви Дніпрових порогів - "руські" і "словянські". Перші близькі до північногерманських мов. У своїх творах він взагалі відрізняє "русів" і словян.
Другий арґумент той, що фіни називали шведів "Roots!" - непереконливий, бо тяжко припустити, щоб для назви скандинавів? варягів користалися б терміном з фінської мови.
М. Грушевський розглядає ставлення справи у скандинавських саґах, які багато знають про Київ. У них ніколи не ототожнюють варягів з Руссю. Русь для них чужа земля.
Навпаки, існує багато підстав для того, щоб вважати назву "Русь" місцевого походження. Арабські письменники знали "Русь". Ібн-Даста, географ і подорожник X ст., цитував старшого від себе письменника Джайхані, який оповідав про "Русію". У "Словнику тюркських мов" Махмуда аль-Кашгарі, складеному в 70-х роках XI ст., подано мапу, на якій ру