Вина в кримінальному праві країни
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
вини, а ставлення злочинця до смерті потерпілого характеризується необережністю. Аналогічна ситуація при умисному знищенні або пошкодженні майна, яке спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки та в інших аналогічних конструкціях.
Точне встановлення змішаної форми вини дає можливість для розмежування суміжних складів злочину, правильної кваліфікації вчиненого діяння, індивідуалізації покарання, своєчасного розгляду питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш мяким.
Скажімо, наявність умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження й необережності щодо смерті, що настала внаслідок цього, дає підстави кваліфікувати діяння за частиною 2 статті 121 КК України.
Якщо ж внаслідок тяжкої шкоди здоровю, завданої умисно, настала смерть потерпілого, яка також охоплювалася умислом винного, діяння характеризується єдиною формою вини й кваліфікується як умисне вбивство. І навпаки, якщо не встановлено спричинення умислу на спричинення тяжкої шкоди здоровю, яка потягла за собою смерть потерпілого, змішана вина відсутня. Мова може йти лише про вбивство через необережність.
Розділ 3. Вина як субєктивна умова кримінальної відповідальності за кримінальним законодавством окремих зарубіжних держав
3.1 Вина за кримінальним законодавством Німеччини
Поняття вини як ознаки злочинного діяння відсутня і в чинному КК ФРН.
Правда, кодекс містить низку норм, присвячених вини та її форм, проте їх визначення не дається.
Так, 15 КК ФРН говорить про те, що в кримінальному порядку караються лише умисні дії, якщо закон прямо не передбачає покарання за необережні дії. У ч. 1 16 міститься положення про те, що особа, що не знає про обставини (або обставини), яке відноситься до передбаченому в законі складу закону, здійснює діяння ненавмисно. У ч. 2 16 йдеться про те, що особа, котра сприймає помилково обставини складу, передбаченого законом, і яка вважає, що здійснює більш тяжкий злочин, ніж воно насправді є, підлягає покаранню за менш тяжкий злочин (точніше, за більш мяким законом. - Авт.). Отже, 16 мова про помилки у знанні фактичних обставин складу злочину. У 17 міститься положення про невинність дій осіб, які помилялися щодо їх протиправність, якщо при цьому такі особи не могли уникнути помилки (помилка у забороні). Якщо ж ці особи могли її уникнути, вони підлягають кримінальній відповідальності, але їм може бути призначено більш мяке, ніж передбачено законом, покарання.
У наведених нормах чітко простежується розуміння провини (наміру і необережності) як психічного відносини особи лише до фактичних ознаками діяння, які передбачені у складі.
А оскільки склад охоплює тільки зовнішні ознаки злочину, то і свідомістю особи охоплюються, згідно із Кримінальним кодексом ФРН, лише ці ознаки.
Чинний КК ФРН згадує дві форми вини: умисел і необережність, однак не розкриває змісту цих понять.
У німецьких доктринальних джерелах з кримінального права умисел характеризується тим, що особа усвідомлює відповідність скоєних ним дій складу, передбаченому законом, і бажає цього або допускає (мириться з таким становищем). Свідомість протиправність німецькі юристи не включають в поняття умислу, оскільки таке свідомість, на їхню думку, - самостійний елемент провини. При цьому протиправність означає заборону діяння не тільки норм кримінального права, а й нормами інших галузей права (про це див главу 5). Намір повинен відноситися тільки до ознак складу закону, описаним в конкретній нормі. Якщо у чинного навмисне особи відсутній свідомість протиправність, то слід розрізняти, діяло чи особа без вини, не знаючи про протиправність свого діяння, або воно могло уникнути незнання протиправність.
У першому випадку мова йде про некараність особи, а у другому-лише про помилку в забороні, якої можна було уникнути. В останньому випадку особа буде відповідати за вчинення умисного діяння, покарання за який у певних випадках може бути помякшене (див. 17 КК ФРН). Запропонована теорія провини отримала підтримку і на практиці.
Представники іншої теорії - теорії наміру - позитивною передумовою умислу вважають знання особи про те, що він своїм діянням порушує правовий заборону, тобто усвідомлення протиправності. Це веде до того, що за відсутності усвідомлення завжди виключається умисел, і особа не може бути покарано за здійснений умисного діяння. Караність можлива тільки в тому випадку, якщо діяння особи відповідає ознаками складу закону, що передбачає кримінальну відповідальність за необережне злочинне діяння.
Сучасне німецьке кримінальне право орієнтується на два основних види умислу: прямий і непрямий.
Прямий умисел вважається звичайним видом, при цьому розрізняють ті його різновиди: а) коли особа знає про свій діянні і його результаті і безпосередньо бажає як того, так і іншого; б) коли особа просто знає або точно передбачає, що воно виконує склад.
Непрямий умисел має місце тоді, коли особа безпосередньо не бажає здійснення діяння або настання його результату, але вважає це можливим і мириться з цим.
Необережність як форма вини характеризується в німецькому кримінальному праві наступним чином: особа не передбачає, що його діяння відповідає складу закону, хоча могла це передбачити, у силу чого могла усвідомлювати і протиправність своєї поведінки.
При цьому в теорії виділяються два різновиди необережності: а) неусв?/p>