Видатні українські діячі ХVІІІ століття
Информация - История
Другие материалы по предмету История
й Військовій Канцелярії. Саме тут, у Глухові, року 1762 він "сочинил в честь, славу и защищеніе всей Малороссіи" славнозвісний "Разговор Великороссіи c Малороссіей", цей яскравий твір української національно-державницької думки. Можна думати, що Дівович написав його під впливом, а, може, й на доручення гетьмана Кирила Розумовського. "Разговор" написаний якраз на початку царювання Катерини II, коли керівні українські кола мали поважні підстави побоюватися нового курсу імперської політики замість сприятливої для України політики цариці Єлисавети і Петра III.
"Разговор Великороссіи c Малороссіей" давно і добре відомий в історії української літератури та громадської думки. Ще І.Бецький хотів видати його в "Молодику", але російська цензура не дозволила. Твір опублікував 1882 р. проф. Микола Петров, який тоді ж установив документально і авторство Дівовича 1. В цьому творі, в добрій, як на той час, віршованій формі, у властивому тій епосі стилі діялогу, подана широка історично-політична дискусія між: Росією, з одного боку, і Україною з другого. Перша ("Великороссія") ставить низку запитань, очевидна мета яких ствердити історичну та державно-політичну меншовартість України, що ніби всім зобовязана ласкавій опіці й допомозі "великаго русскаго народа". З свого боку Україна ("Малороссія") дає на це гідні, ґрунтовні і вичерпливі відповіді, які доводять історичну суверенність української держави, її національно-державну окремішність і рівноправність з Росією, її заслуги перед імперією, нарешті, законність її історичних, правних і моральних контрпретенсій щодо Росії. Переможцем у цьому своєрідному диспуті залишається Україна. Треба сказати, що автор зробив це вийнятково майстерно і навіть талановито, з залізною силою логіки, з високим почуттям своєї національної правди й гідности, з глибоким розумінням історії України (та й Росії), опертим на доброму знанні історичних джерел та літератури 2. Поза всяким сумнівом, Дівович використав при цьому, втіливши в літературну форму, також багато переказів та думок, що кружляли тоді серед українського громадянства.
He зважаючи на це, деякі московські дослідники (Паїсов) і досі твердять, що авторство "Разговора" "до сих пор не установлено" ("Записки Отдела рукописей Всесоюзной Библиотеки им. Ленина", в. V, Москва 1939, стор. 64-65).
Зокрема він користувався "Описанием о Малой Россіи" (1751 p.J Григорія Покаса (див. нижче). Взагалі С.Дівович був добре обізнаний з клясичною літературою. Він згадує Корнелія Непота, Полібія, Овідія, Таціта. Гомера та інших.
Року 1763 С.Дівович був призначений на архіваріюса "Малоросійської Генеральної Архіви". Це було важливе доручення, яке, очевидно, відповідало особистим інтересам і нахилам Дівовича. Але Дівович, хоч і молодий ще (йому, мабуть, було не більше 30 років), був уже на Божій дорозі. Він важко хворів і незабаром помер 3. Так символічно рано урвалося це талановите життя, яке не пережило занепаду козацько-гетьманської держави, що її ідеї був так відданий Дівович.
Васи?ль Григоро?вич-Ба?рський
Васи?ль Григо?рович Григоро?вич-Ба?рський український письменник, вчений, мандрівник.
Народився у родині купця. Навчався у Києво-Могилянській академії. У 1723 році через хворобу був змушений полишити навчання і відправитися на лікування до Львова. Там поступив до класу риторики єзуїтської академії.
У 1724 році відправився в мандри, які тривали 24 роки. Відвідав Пешт, Відень, Барі, Рим, Венецію, Корфу, гору Афон. У 1726 році Григорович-Барський відправляється до Палестини. Він побував у Єрусалимі, на Синайській горі, Кіпрі. Всім місяців прожив в Єгипті, при дворі олександрійського патріарха. У 17291731 роках Григорович-Барський мешкав у Тріполі (Сирія). Тут він вивчав грецьку мову. У 1734 році прийняв монашеський постриг та шість років провів на острові Патмос, де вивчав грецьку мову й літературу. У 1741 році у звязку зі смертю батька вирішив повернутися додому. В травні 1743 року за наказом імператриці Катерини ІІ Григорович-Барський отримав місце священика при російському посольстві в Константинополі. В 17441746 роках перебував на Афоні, де отримав доступ до всіх православних бібліотек та монастирів.
У 1747 році Василь Григорович-Барський повернувся до Києва, де невдовзі помер.