Видатні постаті радянського менеджменту
Информация - Менеджмент
Другие материалы по предмету Менеджмент
?ілив три взаємоповязаних самостійних напрями в НОП і управлінні: 1) вивчення людського фактора виробництва, людини з точки зору максимальної ефективності її праці; 2) дослідження речових факторів виробництва; 3) вивчення організаторських методів (наукову організацію управління).
Завданнями наукової організації управління вважав визначення основних прийомів і найраціональніших методів організації праці. Як обєкт наукової організації управління досліджував проблеми планування, обліку, контролю виробничої діяльності, формування структури організаційних обєднань, правильного розподілу обовязків і відповідальності серед окремих посадових осіб і частин організації, питання дисципліни, методи добору і використання кадрів.
П. Керженцев розробив підхід до управління, який базується на виділенні спільних рис у будь-якій діяльності з управління людьми; обґрунтував висновок про доцільність перенесення організаційного досвіду з однієї галузі в інші; сформулював певні ознаки загально організаційного порядку (визначення цілей і завдань організації, вибір типу організації, розроблення плану і методів роботи, використання людських ресурсів, запровадження обліку і контролю). Здійснив порівняльний аналіз лінійних і функціональних структур, розробив і запропонував рекомендації з використання “штабної організації”. Відстоював необхідність залучення самих працівників у процес створення наукової системи організації та управління.
Основні ідеї П. Керженцева викладено у працях “Принципи організації” (1921), “НОП: наукова організація праці” (1923), “Боротьба за час” (1923). Актуальні й сьогодні висунуті ним положення про стандартизацію продукції, умови праці, раціональне використання матеріальних засобів, про планування, широке впровадження в практику методів соціально-економічного експериментування, про координацію дій робочого і управлінського апарату, чіткий розподіл обовязків серед виконавців, про впровадження в організацію праці психофізіології та психотехніки, нормалізацію навчання.
Петрова Ірина Леонідівна
Ірина Леонідівна Петрова (нар. 1957) доктор економічних наук, відомий український фахівець з проблем зайнятості та управління персоналом. Закінчила Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка (1979), захистила кандидатську (1999) і докторську дисертації з теоретичних та практичних проблем розвитку і регулювання трудових відносин. З 1983 по 1995 викладач Київського державного педагогічного інституту ( нині НПУ ім. М.П. Драгоманова). У 1995-1997 рр. працювала провідним науковим співробітником Науково-дослідного центру зайнятості та ринку праці. З 1997 р. поєднує викладацьку, наукову і консалтингову діяльність. Завідує кафедрою менеджменту та маркетингу в Університеті економіки та права “Крок”, професор кафедри управління персоналом Київського національного університету. Є учасником програми “Лідери майбутнього в МВА” міжнародного проекту “Бізнес-менеджмент освіта в Україні”. В межах цього проекту стажувалася в Університеті Міннесоти (США). Активно займається науково-дослідною роботою. Брала участь як керівник і виконавець у декількох проектах, зокрема щодо функціонування і розвитку ринку праці, створення робочих місць в економіці України, формування регіонального ринку праці.
І. Петрова член науково-методичної ради при Міністерстві праці та соціальної політики України. Постійно виступає на українських і міжнародних конференціях. Є членом редколегії наукових фахових журналів “Зайнятість та ринок праці”, “Демографія і соціальна політика”, консультантом відомої компанії Гештальт Консалтинг Груп. Була науковим керівником і консультантом низки проектів, виконаних для різних організацій м. Києва, зокрема проекту “Мотивація та оцінювання персоналу” (АППБ “Аваль”), “Реконструкція кадрової служби у світлі стратегічних завдань” (ВАТ “Укр-транснафта”).
Основна тематика її наукових інтересів реформування зайнятості в контексті трансформаційних і глобалізаційних змін; регулювання ринку праці в Україні; управління мотиваційною системою, стратегічне управління персоналом; розроблення конкурентних стратегій, мотивація та оцінювання персоналу, інноваційний кадровий менеджмент.
З цих проблем має понад 100 наукових публікацій. Серед них дві індивідуальні та дві колективні монографії, розділи і підручниках і посібниках “Загальна економіка”, “Основи підприємницької діяльності”, “Економічна теорія”, “Менеджмент персоналу”, а також публікації “Сегментація ринку праці: теорія і практика регулювання” (1997); “Управлінські аспекти соціальної роботи” (2002); “Мотиваційна система: сучасність та еволюція” (2003).
Туган-Барановський Михайло Іванович
Михайло Іванович Туган-Барановський (1865-1919) видатний український вчений-економіст.
Народився в с. Солоне (Солянівка) Харківської губернії. В 1888 р. закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету і майже одночасно правничий факультет, отримав звання кандидата природничих наук. У 1890 р. вийшла його перша стаття “Вчення про граничну корисність”, в якій зроблено спроби синтезу теорії трудової вартості, висунутої класичною школою, та теорії граничної корисності австрійської школи. У 1894 р. отримав ступінь магістра при Московському університеті; в 1895 р. став приват-доцентом Петербурзького університету, де вів власний семінарій. В 1898 р. у Московському університеті захистив докторську дисертацію; 1899 р. за політичну неблаг?/p>