Взаємовідносини церкви і держави в середні віки

Информация - История

Другие материалы по предмету История

ПЛАН

 

1. ПРИЧИНИ ЗМІЦНЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЦЕРКВИ

2. БОРОТЬБА ПАПСТВА ЗА ІНВЕСТИТУРУ

3. ВОРМСЬКИЙ КОНКОРДАТ

4. НАСЛІДКИ ПАНУВАННЯ ЦЕРКВИ НАД УСІЄЮ ХРИСТИЯНСЬКОЮ ЄВРОПОЮ В СЕРЕДНІ ВІКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

Впродовж тисячі років після падіння Риму (500-1500 рр.) християнська Церква була єдиним духовним та релігійним монополістом в межах Європейського континенту. Поступово здобуваючи свій авторитет, Церква, вже як суспільна та політична організація, ідеологічно змінила пріоритети в усіх сферах суспільної діяльності, впроваджуючи власну концепцію морально-етичних норм.

Характерна ознака західноєвропейської середньовічної цивілізації полягає в тому, що релігія є домінуючим чинником розвитку суспільства. Протягом середніх століть відбулася остаточна християнізація Європи. Почався цей процес у районах Середземноморя. В IV-V століттях у результаті економічних, політичних, культурних розходжень західна римська імперія й східна римська імперія мають свої відмінності. Але ці відмінності різко загострилися й виявилися в ІХ-Х століттях. В 1054 році остаточно відбувся розкол церков, що одержав назву схизма. Церкви розкололися на католицьку й православну. Відповідно і Європа розкололася по конфесіональній ознаці. Західна, північна, центральна Європа пішла за Римом. Європа стала католицькою. Південно-східна, східна Європа пішла за Константинополем.

В католицькій церкві з самого початку зложилася жорстка централізація влади. Величезний вплив у ній належав римському єпископові. Який одержав починаючи з V століття найменування папа. Рим вважався містом апостола Петра. Який був хоронителем ключів від раю. Римський папа привласнив собі право бути приймачем апостола Петра. Землі папи ставали вотчиною святого Петра. В VIII столітті утворилася папська держава. У цю державу ввійшла римська область.

 

1. Причини зміцнення середньовічної церкви

 

Церква на середньовічному заході була фактично державою в державі. Церква одержувала в дарунок від імператорів, знаті земельні володіння. До XV століття 1/3 земель у Європі (у регіоні впливу католиків) належала католицькій церкві. На вселенських соборах, які періодично скликувались католицька церква розробляла свою догматику.

Система освіти в Європі фактично перебувала в руках церкви. В VI столітті зявився перший монастир заснований святим Бенедиктом. Який пізніше і розробив устав монастирського життя. Від ченців вимагали виконання 3 обітниць: безшлюбності, бідності, слухняності. Монастир одночасно був центром освіти. У монастирських і церковних школах учили тексти латинською мовою.

Для середньовічної цивілізації заходу й для церкви зокрема одним з найважливіших було питання об відношення до мирської влади. В 413 році Аврелій Августин у своєму творі про град Божий порушив питання про відношення церкви і влади. Він сформулював свого роду політичну теорію. За якою надалі жило й розвивалося усе середньовіччя. Він стверджував що історія людства це боротьба праведників, що населяє град божий, і грішників які населяють град земний. Аврелій Августин говорив що церква ближче стоїть до граду божого, що влада мирська це град земний. У такий спосіб світське правління повинне бути підлеглим церкві. Вона стоїть вище держави. Відповідно правителі зобовязані підкорятися. Тому протягом усього середньовіччя взаємини церкви й держави в західноєвропейському регіоні носили дуже складний характер.

Черговий розбрат між папою і імператором назрівала і цьому чимало допоміг трактат кардинала Гумберта Проти симфоністів, де йшла мова про вибори єпископа й інвеституру. Відповідно до трактату, вибори проходять у три етапи:

  1. Духівництво висуває кандидатури, а народ бере участь у виборах.
  2. Митрополит затверджує результати й відбувається рукоположення.
  3. Політична влада підтверджує вибори.

Трактат позбавляє світську владу інвеститури, але в ті часи усе ще відбувалося саме навпаки й викликало справедливе обурення духівництва. В 1058 р. Латеранський собор прийняв декрет про порядок обрання папи й першим папою, який був обраний відповідно до нього став Микола II (1059-1061). Статут обрання передбачає участь у виборах тільки кардинальської колегії. Це все далеко не радувало імператора й один раз навіть виникла ситуація паралельних виборів. Духівництво обрало папу Олександра II (1061-1073), а імператор призначив антипапу Гонорія II. Лише смерть Гонорія зупинила вуличні криваві побоїща, як через це виникли.

 

2. Боротьба папства за інвеституру

 

Після смерті Олександра ІІ папою вибрали ченця Гільдебранда. Петро Даміані навіть назвав його святим сатаною дивуючись його фанатизму.

Новий папа взяв собі імя Григорій VII на честь Григорія I Великого. Середньовічний чернець здійснив на папському престолі програму ствердження універсальної влади пап на Заході. Програмою його понтифікату став документ Dictatus papae в 27 пунктах. От самі яскраві з них:

  1. Тільки римський папа вправі називатися всесвітнім.
  2. З особами відлученими папою не можна перебувати навіть в одному будинку.
  3. Один папа може носити імператорські регалії.
  4. Всі князі повинні цілувати ногу тільки в папи.
  5. Папа вправі позбавляти влади імператорів.
  6. Ніхто не може судити папу.
  7. Римська церква ніколи не помилялася, вона буде вічно непогрішною.
  8. Безсумнівно те, що кожний канонічно вибраний папа стає святим.
  9. Папа мо