Взаємовідносини церкви і держави в середні віки
Информация - История
Другие материалы по предмету История
же звільнити підданих від присяги особі, які скоїла гріх.
Як видно ідеалом Григорія VII був сильний і самостійний папа, незалежний від світських владик. Фундаментом цієї теократії є Рим, і його древній авторитет як хоронителя віри й істини. Організація життя передбачалася строго монархічна: Папа духівництво імператор. Світська влада залежить від духовної тому що порятунок душі важливіше всього іншого. Духівництво не може мати государя крім папи й родини крім Церкви.
Почалася боротьба із симонією й шлюбним духівництвом. Другий Латеранський собор 1139 р. проголосив, що носії сану священика і єпископа не можуть одружуватися. Петро Даміані пише ряд трактатів про целібат. Мандрівні проповідники патарії усюди проводили в життя нову лінію папи.
Зовнішня діяльність папи зводилася до відсторонення мирської влади від інвеститури. Оскільки єпископи мали свої землі папа зобовязав їх не підкорятися королям і герцогам, а присвятити свою нерухомість ап. Петру.
Зрозуміло, світська влада не могла із цим погодитися, адже 2\3 земель Європи переходило в залежність Риму. Загострилася боротьба у Франції, Німеччині, Британії, Іспанії, Богемії, Польщі й навіть у Західній Русі.
Між тим, у 1065 р. Генріх ІV став самостійним королем. Це булла людина, не позбавлена ані розуму, ані освіти, властивий і самолюбивий.
Обстановка в Німеччині була складною. Повстали феодали саксонії. Це повстання було пов`язане з давнім сепаратизмом саксонською знаті, невдоволеною занадто сильною та диспотичною політикою Генріха VII і тим, що короля оточують швабські міністеріали. Повстали і саксонські селяни проти повищення барщини на королівських землях, і розмах цього руху змусив частину знаті піти на згоду з королем.
Лише в 1075 р. Генріх IV зміг впоратися з саксонцями. Цей рік і став початком суперечок про інвеституру. Папа Григорій VII видав декрет про інвеституру, заборонивши духовенству під страхом позбавлення сану приймати інвеституру від світських осіб та заборонивши останнім під загрозою відлучення від церкви жалувати інвеституру духовенству. У відповідь на це німецький король власною владою демонстративно призначив ряд німецьких єпископів.
Погрози папи король ігнорував і на початку 1076 р. зібрав у Вормсі церковний собор з підтримуваших Генріха духовних князів Німеччини і Італії. Король не зміг оцінити реальне співвідношення сил. Собор у Вормсі підтримав короля, котрий направив папі знаменитее послання. Ми, Генріх, божею милостю, а не силою, король … Гільдебранду, що іменується папою, а на ділі лжемонаху…, - було початком зухвалого листа. Закінчував король ще більш різко: Ми, Генріх … зі всіма єпископами нашими … кажемо тобі: Забирайся геть! Забирайся геть!.
Король гнав папу з престола. Григорій VII прийняв виклик. Він негайно зізвав у Римі церковний собор, об`явив короля позбавленим трону і, звільнивши його вассалів від присяги на вірність королю, зрештою відлучив Генріха від церкви.
Саксонські феодали скористувалися цим, щоб поновити заколот. Це затруднювало положення Генріха, і йому нічого не залишалось, як шукати примирення з папою. У 1077 р. король прибув до Каносси, де знаходився на цей час папа. Переживши немале приниження, Генріх був все ж прийнятий папою, і знього зняли відлучення. Знаменита легенда про покаяння короля, немов би то він стояв босим з посипаною попелом головою, в рубищі, три дні і три ночі на снігу під стінами Каносського замку, перед тим, як ворота розімкнулися і папа прийняв його, є неправдоподібною. Легенду видумав Григорій VII, щоб підняти і возвеличити перемогу папства. Насправді ж король зупинився в будинку поблизу замка і переговори вели його уповноважені.
Пішовши на болісне приниження самолюбства (недарма Каносса стала синонімом приниження), король, по суті, одержав дипломатичну перемогу, добившись хоча б тимчасового миру з найгрізнішим зі своїх ворогів.
Генріх зміг повернутися до Німеччини, де довго не міг впоратись з заколотом. Феодали обрали антикороля Рудольфа Швабського, боротьба з яким потребувала від Генріха важких втрат.
Підтримка рейнських міст дозволила Генріху вийти переможцем, а антикороль загинув. Король Генріхі не думав підкорятися папі і невдовзі знов був відлучений від церкви в анафемі. Проте тепер він міг відповісти на відлучення війною і повів німецьких феодалів, що були йому вірні, на Рим. У 1084 р. Генріх зайняв Рим (папа Григорій укрився в римській цитаделі); німці привезли в обозі німецького священника, котрого король об`явив антипапою (Клімент ІІІ).
Антипапа вінчав короля імператорською короною. На поміч своєму союзникові папі прийшли італійські норманни, з князем Робертом Гвіскаром на чолі. Німці швидко відступили з Риму.
Норманни, звільнивши Григорія VII з блокади, приступили до грабежу Риму з таким розмахом, що викликали повстання жителів, які винали непроханих визволителів. Німці знову увійшли в Рим, папа утік до норманнів та через кілька місяців помер.
Німцям довелося невдовзі повернутися на батьківщину разом з антипапою Кліментом. Боротьба за інвеституру продовжувалася.
3. Вормський конкордат
Приємники Григорія VII піднімали в Німеччині заколоти, озброюючи навіть синів Генріха проти батька, вели жорстоку літературну полеміку, апелюючи до феодальної суспільної думки всієї Європи.
Наступним канонічним папою став Урбан II (1088-1099). З його імям звязане оголошення I Хрестового походу на Клермонському соборі в 1095 р. За національністю фр