Вернадський - вчений та дослідник
Информация - Биология
Другие материалы по предмету Биология
?ловився пізніше один з найталановитіших учнів і соратників Вєрнадського М. Холодний. Однак його короткочасна праця залишила глибокий слід у науковому житті цієї частини нашої великої країни.
У 2030-х та першій половині 40-х років діяльність ученого розвивалася у Ленінграді і Москві. Але звязки з Україною не переривалися. Україна завжди залишалася в його серці і думках. Він стежив за розвитком науки і культури на Україні. Постійно читав українські газети і журнали. Вступив у другій половині 20-х років у члени Ленінградського товариства дослідників української історії, літератури і мови.
В. Вернадський протягом усього життя зберігав незмінний інтерес до діяльності виплеканої ним Академії наук УРСР, період створення і становлення якої лишив особливий незабутній слід у його душі й памяті. Він писав у своїх листах: Для мене і Україна, і Київ, і Українська Академія дорогі і близькі, залишилися з моєю старою особистістю. Мені страшенно дорогі і дуже хочеться бачити ближче і конкретніше і Академію, і Бібліотеку. Я так радію їхньому зростанню і так вірю в їхнє велике призначення, і мені так дорога Академія. До кінця життя академік Вернадський, будучи членом Академії наук УРСР, вважав своїм обовязком інформувати українських академіків про результати своїх досліджень, надсилав до Києва свої роботи з Петрограда, а потім з Парижа, Праги, Москви, просив направляти йому академічні видання, прагнучи завжди бути в курсі наукових досягнень Української Академії наук.
Протягом 2030-х років Вернадський кілька разів приїздив до Києва. У 1926 році він прибув на Другий всесоюзний геологічний зїзд і одноголосно був обраний його головою. З травня 1928 року він взяв участь у засіданні ради Української Академії наук, на якій був обраний президентом Д. Заболотний. Члени ради 33 українських академіки обрали Вєрнадського головою засідання. А наприкінці літа цього ж року Вернадський відвідав виїзну групу своїх співробітників з біогеохімічної
лабораторії, які працювали при сприянні Української Академії наук на Старосільській біологічній станції під Києвом. Ці роботи Вернадський вважав відновленням своєї експериментальної праці 1919 року тут же, на Старосіллі. Моторним човном по Дніпру він дістався до біологічної станції, оселився у будиночку лісника і брав участь у наукових дослідженнях, зокрема провів повний хімічний аналіз відмираючого водяного горіха. Сюди до Володимира Івановича приїздив М. Холодний.
Весною 1939 року Академія наук Української РСР запросила Вер-надського взяти участь у наукових конференціях із порівняльної фізіології та вивчення пегматитів і рідкісних елементів УРСР. Це була остання зустріч Вернадського з Україною, з Києвом.
Повернувшись до Москви, він писав А. Кримському (12 вересня 1939 р.): Дуже радий, що побував у Києві. Так чи інакше з ним повязана дорога для мене смуга мого життя. Зовсім інше, коли побачиш своїми очима і своїм єством, а не тільки почуєш чи прочитаєш.
З 16 липня 1941 по ЗО серпня 1943 року В. І. Вернадський з іншими академіками перебував у евакуації в Казахстані, де інтенсивно творчо працював.
У спогадах Вернадського відбилося його велике зацікавлення історією України. Він взагалі захоплювався історією і, вступаючи до університету, навіть вагався у виборі факультету. В університеті слухав лекції не тільки з природничих наук, а й з історії, філософії. І тоді ж написав перше наукове дослідження про становище закарпатських українців Угорська Русь з 1848 року.
В спогадах вченого, хоч це часом короткі зауваження, примітки, коментарі, відчуваємо глибину розуміння ним історичних процесів, що відбувалися на Україні. Він розкриває історичну суть козацтва як вияв антифеодального протесту українських народних мас, говорить про грабіжницький характер реформи 1861 року. Дуже цінне зауваження Вернадського про Південне товариство декабристів, яке було більш революційним і діяльним, ніж Північне і не замикалося у дворянському колі, а поширювало свій вплив і на козацькі прошарки.
Цікава висловлена вченим думка про історичні корені революції 1917 року у визвольному русі російського і українського селянства минулих століть.
Вернадський заперечує концепцію, що панувала в історичній літературі в часи написання ним спогадів, і тепер, між іншим, іноді висловлюється деякими істориками про нібито схоластичний характер викладання філософії у Києво-Могилянській академії,
Багато уваги приділяє Вернадський у спогадах історії свого родоводу. Він по документах вивчав історію свого роду, в чому йому допомагав небіж В. Модзалевський, автор Малоросійського родословника, один з будівничих архівної справи на Радянській Україні. Володимир Іванович відверто пише про сумнівні джерела збагачення предків своєї матері та дружини українських козацьких старшин за рахунок закріпачення і розорення селян і рядових козаків. Водночас з певною долею гордості вказує на походження із запорізького козацтва свого діда з батьківського боку. Хоча не забуває сказати і про його домагання дворянського звання, що так типово було для української козацької верхівки, яка у другій половині XVIII століття наполегливо добивалася зрівняння у правах з російським дворянством.
Для Володимира Івановича Вернадського вивчення історії свого
родоводу мало принципове значення. Вчений, який обгрунтував закон єдності природи, людини, космосу, усього сущого, спостерігав і звязок поколінь. У листі до сина (6 жовтня 1944 р.) він писав