Великі географічні відкриття XV-XVII ст. Їх значення для людства і становлення епохи колоніалізму
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?ь XV - середина XVII в.). Розповідається про плавання Колумба і його суперників, про відкриття морського шляху в Індію й про перше навколосвітнє плавання Магеллана, про завоювання Центральної й Південної Америки про відкриття й дослідження Океанії, пошуках Невідомої Південної Землі, колонізації Північної Америки й багато іншого. Магидович І.П. та його История открытия и исследования Северной Америки в 5-ти т. подає опис відкриттів і досліджень берегової лінії, островів і півостровів, заток і проток, гірських хребтів, плато й низовин, рік й озер, лісів, прерій і пустель Північної Америки.
Структура роботи. Курсова робота складається з чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Загальний обсяг - . Епоху Великих географічних відкриттів можна з повним правом назвати епохою великих пограбувань та геноциду підкорених народів; європейці, які ще кілька століть назад могли гнобити та винищувати один-одного, отримували дуже широке поле діяльності - весь світ.
Розділ 1. Передумови та причини Великих географічних відкриттів
1.1 Передумови Великих географічних відкриттів
Кінець XV перша половина XVІI ст. - це час Великих географічних відкриттів, коли люди нової епохи шукали нових шляхів для досліджень над світом і природою. Пробуджується бажання пізнати ближче тайни природи, невідомі країни, цілу землю з її незнаними просторами й таємничими океанами [4; 163]. Взагалі Великі географічні відкриття - це комплекс найвизначніших відкриттів на суші і на морі, зроблених протягом майже всієї писемної історії людства [1;407]. Фінікіяни, греки й римляни у прадавні часи пізнали вже значні простори старого світу; у середньовіччі поширили географічний світогляд араби, нормани й учасники хрестових походів. А скільки ще має бути відкрито? Ще сплять у своїх пограбованих склепах люди невідомих нам племен. Чекають своїх дослідників джунглі Амазонії і басейни інших річок, приберегові пустелі і високогірні райони Мексики і Гватемали та інших баготочисельних куточків Нового Світу.
Однією з передумов Великих географічних відкриттів був розвиток техніки, який у XV-XVI ст. досяг великих успіхів. Селяни і ремісники продовжували нагромаджувати трудовий досвід і поліпшувати знаряддя праці. У гірництві й ремеслі почали застосовувати водяний двигун. Це давало можливість копати глибші шахти і добувати більше руди. Істотні поліпшення відбулися у виплавці та обробці металів. Із XIV ст. почали будувати домни - великі плавильні печі. З добутого таким чином чавуну виплавляли залізо і сталь. Металу тепер виплавляли значно більше, ніж раніше. Його обробляли на спеціальних верстатах: токарних, шліфувальних, гвинторізних. Багато чавуну і заліза потрібно було для виробництва зброї. Було вдосконалено ручну вогнепальну зброю, зявилися пістолети, важкі рушниці - мушкети. Тривалий час європейці не зважувались на далекі плавання у відкритому морі. Не маючи досконалих карт і морських приладів, мандрівники звичайно плавали в морях, що омивали Європу. Місцезнаходження корабля визначали тільки в ясну погоду за розміщенням зірок. Виходити у відкрите море стало безпечніше після того, як у моряків зявився компас.
Перші ужили його, мабуть, китайці за дві тисячі років до н.е і використовували для визначення напрямку у пустелях; в ХІІІ-XIV ст. він був удосконалений і поширився по всій Європі, проте обладнання його залишалось дуже простим магнітна стрілка, прикріплена до пробки і поміщена у посуд з водою. Ужиття компасу забезпечувало повернення кораблів додому, перед безцільною блуканиною по безкраїх морях, що давніше часто траплялося. [4; 164] Відкриття компаса призвело до перевороту у мореплавстві, як порох у військовій справі, а перероблюваний процес у металургії. Було винайдено також прилад - астролябію для визначення місцезнаходження корабля. Поліпшено також географічні карти, так, що моряк міг використати досвід давніших поколінь.
У часи середніх віків будова кораблів перейшла всесторонній розвиток. Галери, галони, каравели й інші судна італійців, турків, іспанців прийняли поліпшені форми й надавалися до далеких подорожей [4; 164]. У XV ст. було створено швидкохідний легкий парусник - каравелу. Це були рухливі, місткі і міцні судна. Вони мали три щогли з прямими й косими вітрилами й могли рухатися в потрійному напрямі не тільки при ходовому, а й при боковому і навіть зустрічному вітрі. На каравелах можна було вирушити в далекі морські подорожі. В 1459 р. перший корабель подібної конструкції зявився на Балтиці. Всі кораблі з таким кріпленням обшивання в розмовній мові стали називатися каравелами від італійського cara bella (гарна форма). Можна зробити висновок, що каравели як особливого типу судів (на зразок шхуни, барка або фрегата) у точному значенні цього слова ніколи не існувало. Це поняття завжди було трохи розмите. У часи Колумба вони вже були значно крупніше. Каравелою, між іншим, могли охрестити неф, якщо він мав гладке обшивання. Зважаючи на все, саме так обстояла справа із самою знаменитою каравелою - флагманським кораблем Колумба Санта-Марією, що сам адмірал називав нао (неф).
За свідченням Пантеро-Пантера, каравела дуже легке й бігке судно. Вона порівняно невелика, має чотири мрії... [38] Вибираючи судно для своєї експедиції, Колумб свідомо віддав перевагу каравел.
Санта-Марія мала водотоннажність близько 130 тон. Висота грота-щогли становила 28 м.
Були в географічних відкриттів і політичні переду?/p>