Велика Хартія вольностей
Контрольная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие контрольные работы по предмету Юриспруденция, право, государство
Вступ
У 1066р. в Англію вторглися війська герцога північної-французької провінції Нормандії. У битві при Гастінгсі англійські війська зазнали поразки. Англосаксонська знать була перебита, більшість її земель перейшла до королівського домену Вільгельма. Королю належали майже усі ліси, а міста були оголошені королівськими ленами. Завоювання 1066р. запобігло розпаду англії на самостійні уділи. Управління на місцях перейшло від баронів до королівських чиновників шерифів. У 1088р. Вільгельм І Завойовник (10661087) оголосив себе верховним власником землі у королівстві, встановивши, що піддані можуть отримувати землю лише у користування. Тим самим, усе населення Англії було перетворено у васалів і підданих короля, зобовязаних виконувати на користь. корони ряд повинностей. Королівська влада також зуміла виробити ефективну податкову систему (палата шахової дошки), позиції фіскального відомства в державі були надзвичайно сильними.
Ще в 1086р. в країні був проведений перепис населення, землі, знарядь праці. Його матеріали склали т. зв. Книгу страшного суду. Населення Англії на цей час складало. 1,5 млн. чол., з них лише 12 відсотків були особисто вільними. 70 відсотків населення складали феодально-залежні тримачі землі, зберігався прошарок рабів-сервів. На жаль, Книга страшного суду не дає точного уявлення про права і обовязки вільних-сокменів та кріпаків-вілланів. Правове становище останніх є предметом дискусії. Не підлягає, однак, сумніву той факт, що податкове відомство після перепису стало діяти ще більш ефективно.
Того ж, 1086р. усі вільні громадяни Англії були вимушені присягнути на відданість монарху (бути вірним королю про усіх людей, тим самим і проти своїх сеньйорів).
- Політико-правове становище Англії у ХІІ столітті
Особливості політичного устрою
Якщо у континентальній Європі панував принцип васал мого васала не мій васал, то в Англії корона установила прямий звязок з васалами своїх васалів (арєрвасалами). Навіть після чисельних земельних пожалувань нормандським баронам в королівському домені залишалося більше однієї сьомої усіх земель Англії, а жоден з васалів не міг і близько зрівнятися з королем за багатством. Пригадаємо, що французькі Капетінги первісне були біднішими за своїх герцогів. Васали англійського короля були зобовязані йому не тільки військовою службою, але й грошовими внесками.
Сила королівської влади в англії пояснюється як обєктивними, так і чисто субєктивними факторами. До числа перших віднесемо вимушену покірність нормандських баронів монарху. Сильна королівська влада була гарантом їх панування над підкореним, але нескореним англосаксонським населенням. У цю ж групу факторів віднесемо політичну і економічну слабкість англійських міст, а також не компактність земельних володінь феодалів. Соратники Вільгельма Завойовника за свою військову службу отримували не один, а кілька дрібних наділів у різних частинах королівства. Це дозволяло тримати у покорі потенційних бунтівників.
До субєктивних віднесемо діяльну активність королів по розбудові апарату управління. Уже Вільгельм І зумів створити відносно сильний апарат центрального управління. На чолі колишніх англосаксонських графств були поставлені королівські чиновники шерифи, що відали адміністрацією, судом та збором королівських податків. Міста, як уже згадувалося, опинилися у королівському домені, і ця обставина була ефективно використана. Наступники Вільгельма І і особливо його молодший син Генріх продовжували зміцнювати королівську владу: більшу роль в управлінні почала відігравати королівська рада, яка суміщувала в собі судові, адміністративні та фінансові функції. До її складу входили вищі посадові особи королівські судді, юстиціарій, канцлер, скарбник, а також найбільш вірні королю великі феодали.
Для противаги зростаючому впливу баронів Генріх І починає енергійно відновлювати тепер уже під контролем центральної влади старі англосаксонські органи місцевого самоврядування. На т. зв. сотенних зборах чиниться суд з дрібних правопорушень, розподіляються і стягуються податки, проводяться різноманітні урядові розслідування.
Генріх І помер, не залишивши спадкоємців. Його дочка Матільда, дружина французького графа Анжу Жоффруа Плантагенета, та племінник, теж француз, Стефан граф Блуа, розпочинають боротьбу за престол. Цією усобицею скористалися для зміцнення своїх позицій барони Англії. Вони добивається імунітетів, якими в той час користувалася феодальна знать в країнах континентальної Європи, що, зрозуміло, в свою чергу ослаблювало королівську владу. Анархія припинилася аж у її 53р. Королем став Стефан, але було погоджено, що після його смерті престол успадкує син Матільди Генріх Плантагенет. Уже в 1154р. він зійшов на престол під іменем Генріха ІІ (11541189), поклавши початок династії, що правила до кінця XIV ст. Крім англії Генріху II належали Нормандія, Анжу, Мен, Турень, Пуату, а згодом і Аквітанія (французькі герцогства і графства).
Проведення судової реформи
Спираючись на необмежені ресурси цієї т. зв. Анжуйської імперії, використавши підтримку рицарів, міст і вільного селянства, Генріх II зумів провести масштабні реформи. Найважливішою з них стала судова.
Будь-яка вільна людина за певну плату могла перенести свій майновий спір на розгляд суду королівської курії, де він розглядався колегією присяжних. Вотчинні суди надалі розгля?/p>