В’ячеслав Липинський – видатний український історик, політик, державний діяч
Информация - История
Другие материалы по предмету История
час університетських студій переглядає магнатські родинні архіви й бібліотеки, визбирує нові цінні історичні матеріали, на підставі яких пізніше пише неперевершені історичні праці. Після закінчення університетських студій не пориває зі своїм класом хліборобів-продуцентів, не декласується, а практично господарює в одідиченім хуторі Русалівських Нагарах на Уманщині, хоч серйозно цікавиться історичною проблематикою. Там створює він свою дорогоцінну бібліотеку, зберігає і накопичує архівні матеріали, творить документальну базу для здійснення своєї мрії написання Історії України з державницького погляду. На початку революції 1917 року вся бібліотека й рукописи результат пятнадцятирічної праці згоріли разом з домом. Селянина Левка Зануду, який за відсутності Липинського оберігав цю бібліотеку від злих і темних людей, було вбито. Памяті цього селянина Липинський присвячує свою працю: Україна на переломі та тепло згадує його в ній і помішує його фотознімок за титульним листом згаданої праці.
Господарюючи на хуторі й працюючи на землі, Липинський не кидає і творчого пера, з-під якого виходять організовані ним для хліборобів доповіді, публіцистичні статті, редаговані ним журнали та історичні праці. У той період Липинський обдаровує українську суспільність своїми історичними розвідками: Данило Братковський, суспільний діяч і письменник XVII ст., Генерал артилерії Великого Князівства Руського (з архіву Немиричів), Аріанський соймику Киселині на Волині в маю 1638 р..
Ця книжка бере свій початок з доповіді, читаній Липинським 1908 р. на зібранні уманських дідичів і опісля повтореного ним у Києві й Луцьку.
Тут, як і в київськім українськім органі Рада, Липинський друкує цілу низку своїх статей. Праця над ними ще жде свого дослідника.
У той самий час Липинський пише дві історичні монографії про Михайла Кричевського козацького полковника, найвидатнішого хмельничанина, і Два моменти з історії пореволюційної України. У 1912 р. Липинський видає польською мовою свою знамениту книгу, яка містить ці обидві монографії. Ця книга, на жаль, і досі не діждалася українського перекладу.
Наукова праця не перешкоджає Липинському жваво цікавитися і політично-українським життям. Він навязує контакт з тодішніми емігрантами з Великої України, бере участь у нарадах, що відбувалися у Львові ще в 1911 році. У вислідитих нарад пізніше було організовано перше видання Союзу Визволення України. Участь і роль Липинського в цій справі також чекає свого дослідника.
За видатні заслуги на полі науки обрано Вячеслава Липинського саме в соті роковини з дня народження Шевченка, в березні 1914 року, дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка у Львові.
З вибухом І Світової війни, призваний як старшина резерву до війська, бере участь у східнопруській кампанії в складі армії ген. Самсонова. Там поранений, до того й простуджений під час перепливання одного із мазурських озер, дістає звільнення з фронтової служби і приділення до резервової кінноти в Дубні, потім в Острові, врешті в Полтаві, де й застає його революція 1917 р. У Полтаві Липинський близько стояв до Українського клубу, часто відвідував пречудову українську бібліотеку Панаса Мирного та любив бувати в українського вченого Вадима Щербаківського, що мешкав тоді в двох прегарних оздоблених і декоративно устаткованих, в суворо українському стилі, кімнатах.
З початком революції Липинський почав створювати українське військо, організував Українське військове товариство, був товаришем голови Військової української громади в Полтаві, уряджував військові паради своєї частини в Полтаві на площі перед Соборною церквою. На його прохання дозволити йому розгорнути свій військовий загін в ширшу військову частину, на жаль, тодішня українська влада наказала йому розпустити його загін. Тоді ж Липинський організує хліборобські консервативні елементи Полтавщини, прилучається до української партії хліборобів-демократів, яку організували відомі брати Шемети, пише для неї самостійницьку програму, активно працює в цім середовищі, перебуваючи в опозиції до тодішньої української влади. По проголошенні Гетьманом всієї України Отамана військ українського вільного козацтва і донедавна командира першого українського корпусу генерала Павла Скоропадського на Всеукраїнському зїзді хліборобів-власників, Липинський включається до державної роботи і працює на відповідальному посту посла і повноважного міністра Української Держави у Відні. Тут з його іменем повязаний, зокрема, обмін ратифікаційними грамотами Берестейської угоди, підписаними з одного боку, Гетьманом України, а з другого царем Болгарії, султаном Туреччини та імператором Німеччини. На посту посла лишається Липинськии і за часів Директорії та після голосної історії з Болбочаном подався в червні 1919 р. до димісії і лишився на еміграції.
Повернувшись до наукової діяльності в 1920 році, друкує свою епохальну працю Україна на переломі як замітки з історії українського державного будівництва в XVII ст. Одночасно веде й політично-організаційну та ідеологічну працю по лінії відновлення й закріплення гетьманського руху. Від 1919 р. до осені 1926 р. мешкає в Райхенау біля Семмерінга в Австрії, де й не покидає провадити господарство пташину ферму, що була для нього єдиним засобом існування. В цей час пише брошуру До українських хліборобів та виносить на своїх плечах неперіодичний збірник Хл?/p>