Шевченкове кредо i сучасне вiдродження Украiни
Информация - Литература
Другие материалы по предмету Литература
вда i неволя,
Народ замучений мовчить?
Вчитуючись у Святе Письмо, в "РЖсторiю русiв", у стародавнi нашi" лiтописи, а головно докладно аналiзуючи народнi думи, перекази, легенди та пiснi, в яких найкраще вiддзеркалюються iсторично-традицiйна спадщина i життСФвi процеси кожного народу, Шевченко прийшов до обСФктивного i остаточного висновку, що головними та безперечними причинами такого майже безвихiдного стану й такого жорстокого поневолення СФ повна зневiра у власних силах, брак iсторичноi та нацiональноi свiдомостi, а зокрема нiчим не виправдане "братання" з кровожерною i ненаситною Москвою...
Незважаючи на те, що на 24 роцi життя, через збiг особливих обставин, Шевченковi пощастило опинитися на волi й пiсля першого року студiй в Мистецькiй академii вибитися в ряди видатних малярiв, його нестерпним болем прошита душа не була спокiйна. Зокрема, переживаючи всiм своiм СФством ту страшну i нелюдську сваволю, те жахливе терпiння, яке переносив на своiх зморених плечах повнiстю закрiпачений украiнський люд, Шевченко хотiв вдарити по всiх струнах жорстокоi сучасностi, по найболючiших ранах у серцях своiх знедолених землякiв, по найнiжнiших чуттСФвих та нацiональних властивостях найдорожчого йому поневоленого народу - вдарити так сильно, щоб аж Днiпро заговорив!
Його далекосяжнi полiтичнi концепцii та безкомпромiснi нацiональнi кличi:
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немаСФ
РЖ на небi, а не тiльки
На чужому полi... до тiСФi мiри вливалися у приспанi душi украiнського народу, настiльки "непомiркованими" й небезпечними видавалися сучасникам, що дуже часто примушували "боятися за нього або затикати вуха й тiкати" вiд Шевченка. Але це його не лякало. Будучi свято переконаний у тому, що рано чи пiзно "Встане Украiна... Свiт правди засвiтить", поет не переставав кликати й напоминати своiх землякiв - головно тих, якi втрачали вiру у власнi сили i йшли на спiвпрацю з Москвою:
Схаменiться, недолюдки.
Лiти юродивi!
Подивiться на рай тихий.
На свою краiну,
Полюбiте щирим серцем
Велику руiну!
Передчасна смерть нашого нацiонального генiя запалала вогнем вiчного життя над його високою могилою. Вона стала символом дальшого животворного вiдродження й волi для цiлоi украiнськоi нацii. До його передчасноi могили з усiх кiнцiв просторих степiв багатострадноi Украiни потягнувся украiнський народ як до священного мiiя, щоб вiддати доземний уклiн великому борцевi i мучениковi, що, як справжнiй месiя, цiле життя боровся за ii визволення i впав у нерiвнiй боротьбi з безоглядним московським окупантом, але не склав зброi.
Чим саме стала висока могила Кобзаря, мабуть, найкраще охарактеризував наприкiнцi другоi половини минулого сторiччя наш визначний вчений Олександр Барвiнський, який, вiдвiдавши ii в 1885 роцi i принiсши привiт Шевченковi вiд галицьких та буковинських украiнцiв, пише: "Сонце вже западало... Навкруги нас налягла гробова тиша. У мене мимохiть хлинули сльози, скоро тiльки вступив я на могилу безсмертного Батька Украiни.
У моiй душi ожили всi спогади про великого мученика народного. Менi не стало вiддиху, я не мiг промовити i слова... Хоч., тiло безсмертного Кобзаря i, "спочиваСФ". Зате дух його оживляСФ, цiлу Украiну та проникаСФ щораз дальше i ширше, навiть в широкi верстви народу украiнського в Галичинi i Буковинi. Це тривожить тих, якi радi б стерти з лиця землi украiнський народ i цiлу Украiну. Але даремна iх робота! Зерно, що посiяв безсмертний Тарас на рiднiй нивi, не пропаде нiколи!".
Постiйно зростаючий культ безсмертного Кобзаря тривожив, тривожить i далi буде тривожити всiх окупантiв вiдвiчних земель нашого народу, якi не спроможнi знищити його огненне i животворне слово, що розбудило украiнський народ до нового життя, що закликаСФ його безнастанно до боротьби за волю. Його визвольнi кличi, якi пролунали на всiх просторах знедоленоi Украiни майже 150 рокiв тому, не перестають нуртувати в душi кожного нацiонально свiдомого члена украiнськоi спiльноти ще й сьогоднi.
Коли його полiтичнi концепцii та високi iдеi - оновленi та посиленi визначнiшими шiстдесятниками - не лише продовжують жити серед сучасноi провiдноi верстви на наших рiдних землях, але й стали основною рушiйною силою в процесi остаточного вiдродження Украiни, то ми при сьогоднiшнiм нашiм урочистiм святi, вшановуючи память безсмертного Кобзаря, розгорнiм перед собою його священну Книгу, розгорнiм ii не на здогад, не випадково, лише з ясним поглядом! скупченою увагою" i вичитаймо з неi всi тi поради та безнастаннi упiмнення, якi вiн нам за подав. Уявiм собi, що його непоборний дух витаСФ тут - мiж нами. Уявiмо собi, що його наболiлi уста можуть промовити до нас, розсварених i розСФднаних, живе огненне слово. Звернемося до нього, як добрi дiти до рiдного батька, - вилиймо перед ним все, що нас найбiльше болить, що мучить душу i наповнюСФ ii тривогою за майбутнСФ нацiональноi спiльноти не лише на рiдних землях, але i в цiлiй дiаспорi, я потiм звернiмся очима в найглибшi надра нашоi розгубленоi душi, послухаймо його священного i животворного слова i пригадаймо собi все, що вiн написав, у своiй вiщiй Книзi... Тодi, напевно, знайдемо не лише вiдповiдi на всi болючi питання, якi тривожать i непокоять нас i всю нашу нацiональну спiльноту, але й з глибини душi прошепочемо разом з Шевченком до Всевишнього молитву:
Всiм нам ?/p>