Цiльовi спостереження сонячних затемнень (ХVIII-XXI столiття)
Информация - Авиация, Астрономия, Космонавтика
Другие материалы по предмету Авиация, Астрономия, Космонавтика
ографування спектру були зробленi в 1875 р., а потiм в 1878 р.Спектр хромосфери (спалаху) був сфотографований вперше пiд час затемнення 1896 При спостереженнях затемнення 1898 р. в РЖндii були вже отриманi дуже гарнi знiмки спектру спалаху, послужили, окрiм рiшення ряду астрофiзичних питань, до вивчення спектру водню.
У 1905 р. за допомогою увiгнутоi дифракцiйноi решiтки були отриманi прекраснi знiмки спектру спалаху. Тодi ж вдалося одержати знiмки спектру сонячного краю i звертаСФ шару на однiй i тiй же платiвцi, повiльно пересуваСФться в напрямку, перпендикулярному до спектру (рис.26) f Вивчення цього матерiалу, що тривало кiлька рокiв, дало можливiсть визначити абсолютний вмiст рiзних хiмiчних елементiв у звертаСФмо шарi i число атомiв рiзних газiв над 1 кв. см фотосфери. У 1914 р.вже були отриманi за допомогою дiффракцiонной решiтки першi знiмки спектру хромосфери поза затемненням, але по своiй науковiй цiнностi вони значно поступаються знiмкам пiд час затемнень. Поряд з успiхами спектральних дослiджень в цi роки були досягнутi значнi успiхи у вивченнi будови сонячноi корони i ii звязки з iншими явищами, що вiдбуваються на Сонцi. Провiдна роль тут належить росiйським астрономам. Вже пiд час затемнення 19 серпня 1887, Смуга якого проходила по нашiй краiнi, експедицii Московськоi обсерваторii в ЮрСФвцi (А. А. Бiлопiльський i П. К. Штернберг) вдалося отримати ряд знiмкiв корони.Пiд чаiього ж затемнення вiдбулося перше в iсторii науки спостереження повного сонячного затемнення з повiтряноi кулi, на якому пiднявся наш знаменитий учений Д. РЖ. МенделСФСФв.
Пiд час затемнення 8 серпня 1896 у спостереженнях брали участь такi великi нашi вченi, як А.А. Бiлопiльський, С.К.Костинський, А.П. Ганський, О.А. Баклунд, Ф.Ф. Вiтром i Б.Б. Голiцин. Пiсля цього затемнення А.П. Ганський, вивчивши ряд знiмкiв корони, отриманих пiд час попереднiх затемнень (починаючи з 1860 р.), знайшов чудову залежнiсть форм корони вiд плямовиникною дiяльностi Сонця.
А.А. Бiлопiльський пiдтвердив остаточно звязок корональних променiв з протуберанцями. Фотографii корони, отриманi в 1898 р., дали можливiсть зробити першi визначення закону падiння ii яскравостi з вiдстанню вiд сонячного краю.
Багато цiнних результатiв було отримано з спостережень затемнення 30 серпня 1905 А.П. Ганський, вивчивши знiмки, отриманi ним з телефото камерою, прийшов до висновку про залежнiсть форм i напрямки корональних променiв вiд форм перебувають пiд ними протуберанцiв;пiдстави корональних променiв, за висновком Ганського, знаходяться поблизу вiд сонячних плям, хоча i не збiгаються з ними.
Роботи Ганського з вивчення форм корони та ii звязку з плямами i протуберанцями були успiшно продовженi радянськими астрономами. Про це докладнiше йтиметься нижче (стор.105), а також у наступному роздiлi.
Розвиток теоретичноi фiзики на початку XX ст. поставило перед спостерiгачами затемнень нову проблему.
Ще в 1911 р. Ейнштейн висловив припущення, що промiнь свiтла, проходячи поблизу тiла великоi маси, викривляСФ свiй шлях, як якщо б вiн притягувався цим тiлом.Пiзнiше Ейнштейну вдалося обчислити величину цього викривлення в залежностi вiд вiдстанi променя вiд тiла i величини його маси.У застосуваннi до Сонця - СФдиноi досить великiй масi в сонячнiй системi, за якоi це викривлення досягаСФ помiтною величини, вiдхилення променя, що йде по дотичнiй до сонячноi поверхнi, згiдно теорii маСФ скласти Г , 75.Цей "ефект Ейнштейна" можна помiтити тiльки пiд час повного сонячного затемнення, коли поруч iз Сонцем бувають виднi зiрки, свiтло вiд яких проходить повз Сонця близько до його поверхнi.Такi зiрки повиннi здаватися нам через викривлення променя свiтла змiщеними зi своiх звичайних положень у бiк вiд сонячного краю, причому величина змiщення повинна бути обернено пропорцiйна мабуть кутовiй вiдстанi зiрки вiд центру Сонця, досягаючи на самому краю сонячного диска 1 ", 75.
Перша ж спроба поспостерiгати це здаСФться зсув виявилася вдалою: двi експедицii отримали пiд час затемнення 1919 величину зсуву, майже в точностi збiгаСФться з передбаченою Ейнштейном. Пiдтвердилася величина змiщення спостереженнями i пiд час затемнення 1922Проте експедицiя Потсдамськоi астрофiзичноi обсерваторii, яка спостерiгала затемнення 1929 р. на о. Суматра i застосовувала бiльш удосконаленi методи i iнструменти, знайшла, що величина зсуву на сонячному краю становить 2 ", 2, т. е. помiтно бiльше теоретичноi.
Новi спостереження ефекту Ейнштейна, що здiйснюються пiд час затемнення 19 червня 1936 А.А. Михайловим, дали ще бiльшу величину - 2 ", 7. Цi розбiжностi даних спостережень i теорii вимагають додаткових дослiджень.
Але головна увага астрономiв при спостереженнях затемнень продовжував привертати питання про фiзичну природу зовнiшнiх оболонок Сонця.
У 1913 р. в спектрi хромосфери були виявленi лiнii iонiзованого гелiю. На присутнiсть значноi кiлькостi iонiзованих атомiв рiзних хiмiчних елементiв вказували й iншi спостереження. Треба було знайти теоретичне пояснення цих результатiв.
У 1920 р. iндуський фiзик Саха розробив теорiю iонiзацii, справедливу однак лише в припущеннi, що речовина Сонця знаходиться в так званому термодинамiчнiй рiвновазi (як газ в замкнутому посудинi). Однак для сонячноi атмосфери ця умова не дотримуСФться, i застосовувати теорiю Саха тут не можна. Цiлий ряд спостережних i теоретичних робiт наступних рокiв був направлений до зясування фiзичних умов, якi панують у звертаСФмо шарi, хромосферi i коронi.
Темпер?/p>