Християнський світогляд на язичницькі традиції в тексті "Слово о полку Ігоревім"
Дипломная работа - Литература
Другие дипломы по предмету Литература
ого середовища одного з князів.
Як можливих авторів називали боярина Петра Бориславовича, книжника з Галича Тимофія, співця Митуса, учасника походу Ігоря Біловолоса Прововича і Ольстіна Олексича та багатьох інших. Гіпотетичним автором є й Кирило Туровський який жив і творив в Турові, що на Припяті [33; 1112].
Слово о полку Ігоревім набуло популярності вже у давні часи.
Друга таємниця твору в часі його написання. Існує гіпотеза, що текст епосу Слова датується 11851187 рр. Цілий ряд дослідників датує його 1186р. Називаються й інші дати створення Слова: 1187р., 11841186 рр., 1186-1189 рр. та 90-ті роки ХІІ ст. А.О.Горський критично ставиться до цих дат. На його думку, жодна з них не може бути безсумнівно визнаною [14; 82].
Єдиний відомий нам текст Слово о полку Ігоревім був у складі збірника, що зберігся у бібліотеці вже закритого Спасо-Ярославського монастиря. Його знайшов й придбав колекціонер старовини О.І. Мусін-Пушкін у 1791 році. З рукопису Слова зробили копію для цариці Катерини ІІ й подарували у 1796р. Таким чином у 2006 році святкували потрійний ювілей Слова. Тим часом О.Ф.Малиновський та М.М.Бантиш-Каменський разом з О.І. Мусіним-Пушкіним почали готувати памятку до друку. Нарешті 1800 року Слово вийшло в Москві. У книзі надруковано старовинний текст, а паралельно переклад російською мовою; у примітках витлумачено багато незрозумілих місць памятки. У 1812 році, під час навали французів на Москву, згорів палац О.І. Мусіна-Пушкіна. У вогні загинуло багато дорогоцінних рукописів, а серед них і збірник, де містилося Слово. Згоріла більша частина тиражу першого видання твору.
Одразу після виходу в світ Слово зацікавило письменників, учених, художників. З плином часу цей інтерес ставав все гострішим. Унікальну памятку взялися досліджувати історики, археологи, мовознавці, філософи, природознавці, астрономи, а найбільше історики літератури. Досі вивчається своєрідність художніх образів і засобів, висвітлюються темні місця, які й до нині незрозумілі. Тривають суперечки між ученими, відкриваються нові й нові грані цього незвичайного витвору давньоруського генія. В усьому світі воно викликає захоплення і подив своєю ідейною значимістю і художньою красою. Його перекладають десятками мов. Слово стає джерелом натхнення для багатьох митців.
Оскільки Слово було створене давньоруською мовою, раз у раз поставала потреба передати його поетичну красу і силу наступним поколінням відповідно оновленим перекладом. Так виникла традиція численних перекладів Слова.
Митці різних епох і поетичних стилів використовували і трансформували його образи, символи, деталі, у багатьох творах літератури й інших видів мистецтва розроблялись його теми, створювались численні варіації.
Твір цей знайшов відгук в останніх частинах Енеїди І. Котляревського. Найпоширеніший український переклад твору здійснив М.Шашкевич, потім І. Вагилевич, М.Максимович, С.Руданський. Дуже добре знав і любив Слово о полку Ігоревім Тарас Шевченко. Перекладали та переспівували Слово І. Франко, Ю.Федькович, П.Мирний, М.Чернявський, В.Щурат, Б. Грінченко, М.Рильський, Н. Забіла, В.Шевчук та інші українські письменники і вчені.
Багатьма своїми аспектами Слово о полку Ігоревім залишається для сучасного читача й далі полем незнаємим, рясніє темними місцями і білими плямами. Можливо окремі його таємниці ніколи й не будуть розгадані, та завдяки спільним зусиллям вчених, письменників, перекладачів, воно все більше наближається до нас, розкриває перед нами чарівний поетичний дивосвіт нашим далеких предків, живе своїм глибоким патріотизмом, тонким ліризмом, високою поетичністю продовжує хвилювати уми і серця нових поколінь. Закладені в ньому ідеї миру і гуманізму відіграють свою роль у формуванні світової духовної культури [37; 209].
2. Слово о полку Ігоревім: зустріч двох епох
2.1 Двоєвіря
Введення християнства на Русі спричинило величезний переворот у світогляді й побуті наших предків. У своїх уже доволі близьких наслідках християнство стало важливою і політичною, й моральною силою.
Яким би слабким спочатку не було в народу розуміння нового віровчення, воно однак, було першим цілісним кодексом космогонії і моралі, обставлене було правильною і у великих осередках урочистою обрядовістю, в храмах небаченої доти краси, з постійним втручанням в особисте життя кожного, з прикладами власного аскетичного ентузіазму, що, безперечно, мало сильний вплив, з багатим запасом релігійно-чудесного, нарешті з готовими священними і церковно-богослужбовими книгами, які поклали початок освіти й писемності. Старовина була, зрозуміло, дорога загалові як звичне вірування, люба своїми веселими святами, внаслідок чого загал утримав надовго багато що з її запасу; проте як віровчення старовина не змогла вже змагатися з християнством, особливо після того, коли ореол святості й чуда оточив самих руських подвижників і страдників [9; 28].
Із зустрічі двох світоглядів створився той середній стан, який давні пастирі Руської Церкви називали двовірством. Християнське вчення з його сумарною проповіддю і доволі абстрактною догматикою двоїлося з тими первісними язичницькими уявленнями, якими батьки й діди жили цілі віки і які ввійшли в плоть і кров дітей і поки що нічим не були ще порушені.
Георгій Булашев в своїй розвідці наголошував: Новонавернені пр?/p>