Характеристика громадянського суспiльства в сучасному правi
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
елемент класовостi у поняття громадянське суспiльство. К. Маркс i Ф. Енгельс розглядали це суспiльство як iсторичний феномен, результат iсторичного розвитку конкретного способу виробництва. Для них громадянське суспiльство форма, в якiй здiйснюСФться економiчний розвиток. Прiоритет у взаСФминах громадянського суспiльства i держави вiддавався першому. Вадою ж буржуазного суспiльства i буржуазноi держави вони вважали приватний iнтерес. Як прибiчники колективного iнтересу К. Маркс i Ф. Енгельс обТСрунтовували змiни в характерi громадянського суспiльства i буржуазноi держави внаслiдок соцiальноi революцii i появи новоi держави у формi диктатури пролетарiату. Нове суспiльство, на iхню думку, складатиметься з неантагонiстичних класiв: у ньому людина зможе знайти себе, насамперед як суспiльна особа.
Проблеми громадянського суспiльства були предметом iнтересу i дореволюцiйноi полiтико-правовоi думки в Росii та Украiнi. В Росii цi питання порушували О. Радищев, О. Герцен, М. Чернишевський, М. Ковалевський, М. Коркунов та iншi, а в Украiнi Т. Шевченко, РЖ. Франко, М. Грушевський, М. Драгоманов, О. Кiстякiвський та iншi. Розвиваючи основоположнi iдеi захiдноi школи, вони в той же час внесли нацiональний елемент у розумiння громадянського суспiльства, зокрема щодо конкретних умов монархiчноi форми правлiння у царськiй Росii.
- Сучаснi погляди на громадянське суспiльство
Громадянське суспiльство система самостiйних i незалежних iнститутiв i вiдносин, котрi забезпечують умови для реалiзацii приватних iнтересiв i потреб iндивiдiв та колективiв, для життСФдiяльностi соцiальноi, культурноi та духовноi сфер, iх вiдтворення i передачi з поколiння в поколiння.
Стосовно розумiння сутi та розвязання проблем громадянського суспiльства можна довго дискутувати, виходячи з наведених у роздiлi визначень, якi засвiдчують, що в науцi змiст даного поняття трактуСФться фiлософами, полiтологами, юристами, iсториками по-рiзному; а дехто, користуючись конюнктурними мiркуваннями, намагаСФться манiпулювати ним. На це звернено увагу, зокрема, у статтi В.Литвина громадянське суспiльство: мiфи i реальнiсть. Сама ж публiкацiя викликала гостру полемiку i критику окремих ii положень (Г. Немиря, А. Гриценко, В. Попович та iн.). Важко не вiдзначити те, що вельмишановний автор свiдомо чи помилково до складових громадянського суспiльства приписуСФ кримiнальнi утворення, разом з тим звужуючи змiст самого поняття, трактуючи його нiби щось матерiальне i лише як низку неурядових органiзацiй, пропонуючи невиправданi iсторичнi аналогii.
На вiдмiну вiд згаданоi публiкацii, специфiчний аспект громадянського суспiльства висвiтлюСФться у статтi М. ДмитрiСФнко та О. Яся. Автори привертають увагу державних мужiв i науковцiв до проблеми благодiйництва як одного з атрибутiв громадянського суспiльства. Проте не можна зводити процес формування громадянського суспiльства, який згаданi науковцi ведуть через усю iсторiю становлення i розвитку будь-якоi держави взагалi, до благодiйноi дiяльностi.
Дискусiйнiсть проблеми також полягаСФ у тому, що деякi науковцi полiтичнi процеси виносять за межi громадянського суспiльства, у тому числi державу i полiтичнi партii. Але ж, зокрема, партii СФ важливим полiтичним iнститутом громадянського суспiльства. Бiльшiсть науковцiв схильнi вважати його складовими полiтичнi партii, молодiжнi, жiночi органiзацii, профспiлки, церкву, рiзнi асоцiацii, що дiють на засадах самоврядування i створенi знизу, а не за наказом. До складових також вiдносять правову державу з ii апаратом, iншi структури, що заснованi на СФдностi iнтересiв i дiють на принципах горизонтального звязку. Наприклад, А.В. Одинцова правову державу вважаСФ не iнакше, як складовою громадянського суспiльства. У звязку з цим логiчно постаСФ питання про розрiзнення права i закону, аби розмежувати право i свавiлля пануючих верств, яке зведене до рангу законiв. У випадку iх ототожнення, державнi органи зберiгають видимiсть законностi, можуть вдаватися до порушень прав людини як найважливiших елементiв громадянського суспiльства.
У юридичнiй лiтературi деякi вченi вiдносять до громадянського суспiльства систему недержавних вiдносин(А. Кочетков), iншi - всi суспiльнi звязки, якi виникають поза сферою полiтики(А. Одинцова) та розглядають його як сукупнiсть неполiтичних iнтересiв й волi вiльних iндивiдiв та iх асоцiацiй.
Група авторiв першого в Украiнi Полiтологiчного словника вважаСФ, що громадянське суспiльство це сукупнiсть неполiтичних вiдносин (економiчних, нацiональних, духовно-моральних, релiгiйних тощо), галузь спонтанного самовиявлення iнтересiв i волi вiльних iндивiдiв та iх асоцiацiй. Ю. Красiн i А. Галкiна пiд громадянським суспiльством розумiють стабiльну систему горизонтальних соцiальних звязкiв, суспiльно-полiтичних орiСФнтацiй i норм суспiльноi поведiнки, що виросла безпосередньо з вiдносин власностi, але не зводиться до них. В цiй системi концентруються i оформляються економiчнi, професiйнi, культурнi, релiгiйнi та iншi повсякденнi iнтереси соцiальних прошаркiв i груп.
Таким чином, на вiдмiну вiд держави громадянське суспiльство не структуроване по вертикалi, не передаСФ iмпульсiв, що керують зверху до низу, але створюСФ мережу iнтересiв, якi обСФднують всiх громадян у певну спiльнiсть, забезпечують стабiльнiсть полiтичноi системи.