Характеристика громадянського суспiльства в сучасному правi
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
ьке суспiльство
Громадянське суспiльство це люди, якi думають i дiють незалежно вiд держави.
Дж. Сорос
Громадянське суспiльство - суспiльство з розвиненими економiчними, полiтичними, духовними та iншими вiдносинами i звязками, яке взаСФмодiСФ з державою та функцiонуСФ на засадах демократii i права. Побудова громадянського суспiльства СФ метою суспiльного розвитку, засобом всебiчного забезпечення iнтересiв, прав та свобод людини i громадянина. РЖсторично iдея громадянського суспiльства бере початок вiд античних Грецii та Риму. Давньогрецький фiлософ Платон (427347 до н. е.) першим обТСрунтував вiдмiнностi мiж термiнами суспiльний i приватний. Аристотель (384322 до н. е.) вбачав корiння розумного суспiльства в iдеi полiсу, вважав, що поняття суспiльство i держава СФ тотожними. Важливими рисами античного полiсу, на його думку, були виборнiсть i пiдзвiтнiсть магiстратури, строки повноважень, свобода слова, невтручання влади у приватнi справи, рiвнiсть усiх перед законом тощо.
РЖдеi Аристотеля та iнших мислителiв давнини щодо громадянського суспiльства знайшли свiй розвиток у Римi, де зявилося поняття асоцiацiя рiвноправних громадян, якi проживають у мiстi (civitas nostra наше мiсто). Цицерон (10643 до н. е.), як i Аристотель, не бачив принципових вiдмiнностей мiж поняттями держава i суспiльство (громадянська громада). Виникнення суспiльства вiн повязував з розвитком людини. На його думку, розум i дар мови, взаСФмне спiлкування, обговорення i прийняття рiшень обСФднують людей у природне суспiльство.
Перiод Середньовiччя був менш плiдним у розвитку концепцii громадянського суспiльства. Спроби узагальнити досвiд спiлкування i взаСФмодii iндивiдiв поза формами, встановленими або контрольованими державою, мали здебiльшого релiгiйний вiдтiнок (Августин Блаженний, Тома Аквiнський та iн.). ТРрунтовного розвитку вчення про громадянське суспiльсто набуваСФ у перiод розкладу феодалiзму та зародження капiталiзму (XVIIХVIII ст.). Саме в цей час зявилося поняття громадянське суспiльство. У працях захiдноСФвропейських мислителiв Г. Гроцiя, Б. Спiнози, Т. Гоббса, Дж. Лок-ка, а згодом Ж. Ж. Руссо i Ш. МонтескСФ було розкрито сутнiсть i значення цього поняття, його характернi ознаки. Проте вони не вбачали принциповоi рiзницi мiж категорiями громадянського суспiльства i держави, але намагалися розвести цi поняття. Т. Гоббс, зокрема, розглядав громадянське суспiльство у руслi теорii договiрного походження громадянського суспiльства i теорii природного права. Перехiд вiд природного стану до громадянського суспiльства вiн вбачав у зосередженнi влади в руках мiфiчноi людини Левiафана. Така верховна влада, на його думку, забезпечуСФ функцiонування громадянського суспiльства, органiзованого i створеного як держава.
У громадянському суспiльствi Т. Гоббс видiляв полiтичнi та приватнi товариства (структури). Полiтичнi створюються верховною владою держави i пiдвладнi суверену; приватнi товариства самими пiдданими i не СФ повнiстю залежними вiд верховноi влади. У Т. Гоббса, отже, вже простежуСФться спроба певною мiрою проголосити примат громадянського суспiльства перед державою.
На вiдмiну вiд Т. Гоббса, представника державного абсолютизму, iнший англiйський просвiтитель Дж. Локк СФдиним законним джерелом полiтичноi влади вважав згоду народу, тобто суспiльний договiр. Укладаючи такий договiр, люди створюють громадянське суспiльство, щоб надiйнiше користуватися своiми природними правами. "ада не повинна зазiхати на цi права. РЖнакше народ може розiрвати угоду з урядом.
Французький просвiтитель Ш. МонтескСФ обгрунтував iдею правлiння законiв. При цьому вiн розмежовував закони державнi i громадянськi. Першi регулюють полiтичнi права i свободи громадян, другi недержавнi вiдносини (власностi мiж добровiльними обСФднаннями громадян тощо). Закони громадянського суспiльства, за Ш. МонтескСФ, важливi гарантii вiд сваволi та диктатури.
Уявлення про громадянське суспiльство теоретично поглибив нiмецький фiлософ РЖ. Кант. Для нього громадянське суспiльство царство цiлей, етична держава. Це суспiльство, де поведiнка будь-якоi людини визначаСФться насамперед вищим моральним законом категоричним iмперативом, який приписуСФ: стався до iнших, до людства i самого себе не як до засобу, а як до цiлi. Через цю концепцiю в РЖ. Канта проходить iдея свободи людини та ii рiвностi у правах з iншими людьми.
Починаючи з другоi пол. XVIII ст. вироблена названими мислителями концепцiя громадянського суспiльства пiддаСФться iстотнiй ревiзii. Термiн громадянське суспiльство зберiгаСФться, але його змiст iстотно модернiзуСФться у напрямi вiдокремлення громадянського суспiльства вiд держави. Особливо вiдзначилася у цьому нiмецька фiлософська школа.
Г.В.Ф. Гегель, зокрема у своiй працi Фiлософiя права (1821), одним з перших розмежував категорii громадянського суспiльства i держави. Для нього громадянське суспiльство СФ сферою матерiальних умов життя, продуктом природноi необхiдностi, сферою реалiзацii особистих, приватних iнтересiв окремих iндивiдiв. Що ж стосуСФться держави, то вона СФ полiтичною органiзацiСФю, необхiдною громадянському суспiльству, але не тотожною йому. Держава СФ похiдною категорiСФю вiд громадянського суспiльства, залежить вiд нього i може iснувати тiльки при розвинутiй соцiальнiй структурi цього суспiльства.
Марксизм внiс