Функції права
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
?и. Ці права випливають з природи самої людини, є невідємними і діють безперервно. Більшість з них закріплюються в конституціях і в міжнародних актах.
Право як певний діючий феномен, що реалізує моральні принципи, не можна собі уявити без застосування державними службовцями настанов, що базуються на певних уявленнях про право, тобто на їхній правосвідомості. Ці погляди і відповідні настанови є за своєю природою нормативними і спрямовують поведінку всіх субєктів. Правосвідомість заповнює через так звану аналогію права прогалини в правовому регулюванні суспільних відносин, забезпечує правильне нормативне тлумачення і застосування уповноваженими особами встановлених державою правил поведінки людей, вона ніби-то прирощує правові норми, без чого неможлива реалізація справедливості, що становить основу права (наприклад, при визначенні суми відшкодування заподіяної матеріальної або моральної шкоди, призначенні конкретного кримінального покарання).
Наявність різних проявів права підтверджує, що воно може: діяти до появи законодавства (дозаконодавче право) на основі багаторазового повторення і захисту державою певних дій або відносин. З появою держави право найчастіше закріплюється нею в нормативних актах або інших джерелах і діє через них (законодавче право). Маючи нормативну природу, природні права, судова та інша державна практика, прецедентне і звичаєве право можуть діяти або діють і поза законодавством (позазаконодавче право).
У цілому ж, хоч би про який з загальних проявів права йшлося, кожен з них повязаний з існуванням відправних багаторазово повторюваних типових ситуацій. Право завжди безпосередньо відображає потреби суспільного розвитку і спрямоване на нормативне регулювання суспільних відносин. Під час формального закріплення цих відносин вони можуть втілюватися в більш конкретні права і обовязки, які безпосередньо формулюються державою і встановлення яких випливає з потреб подальшого розвитку суспільних відносин [6,c.176].
Нормування суспільних відносин завжди потребує встановлення певної міри можливої поведінки людей. Йдеться передусім про міру їх свободи і рівності, оскільки ні перша, ні друга не мають абсолютного характеру. Встановлення цієї міри є необхідним для розмежування різних інтересів. Людина, яка живе в суспільстві, не може бути вільною від суспільства. Вона вимушена і повинна поступатися певними своїми інтересами заради інтересів інших членів суспільства і суспільства в цілому. Виникає потреба встановити міру належної поведінки кожного члена суспільства, кожного субєкта прав. Ця міра відображає згоду субєктів права на певне суспільно необхідне обмеження власної свободи заради того, щоб їх свобода поважалась іншими субєктами права. Така міра і встановлюється обєктивним правом. Право визначає, що може або мусить робити держава, її органи, кожен громадянин, встановлює відповідні дозволи і заборони. Мета права полягає в поєднанні свободи кожного зі свободою усіх. Характер цього поєднання залежить від особливостей економічних, політичних, соціальних та інших відносин, властивих тому чи іншому суспільству. Таким чином, право виступає як природна міра свободи, що легітимована, тобто відповідає інтересам і волі субєктів суспільних відносин.
Обмеження свободи, встановлені правом, залежать від матеріальних умов життя суспільства, рівня його культури, національних, кліматичних та інших особливостей окремих країн. Саме взаємні обмеження людьми власної свободи є однією з необхідних передумов досягнення їх юридичної рівності. Юридичну рівність не слід плутати з фактичною, бо нерівними є субєкти, до яких застосовується принцип рівності (за фізичними даними, за освітою, майновим станом і т. ін.). Право закріплює рівність всіх перед законом, але водночас встановлює її міру. Це необхідно для запобігання зловживанню цим принципом. Наприклад, рівні економічні можливості і рівне право утворення органів засобів масової інформації обмежується забороною монополізації цих сфер, рівне право на здобуття вищої освіти закріпленням існування як безоплатного, так і оплачуваного навчання.
Ідеї про відображення в праві міри свободи і рівності, про що писав ще І. Кант, знайшли своє втілення в працях вчених-юристів. За радянських часів саме такий підхід для зясування природи права започаткували В. Нерсесянц у Росії і М. Козюбра в Україні.
Серед різних думок про природу права можна зустріти і таку, де право тлумачиться як міра свободи, рівності і справедливості. Такий підхід є помилковим, бо справедливість як правовий принцип не підлягає нормуванню (виміру) і не може бути, хоча б частково, відчужена.
Наведені положення про закріплення загальної свободи і рівності в праві підводять нас до питання про визначення права. Багатогранність такого складного явища, як право, обумовлює можливість його всебічної характеристики лише в деяких визначеннях, кожне з яких відбивало б певну грань (аспект) його існування. Урахувавши основні ознаки права, спробуємо дати його найбільш загальне визначення [8,c.389].
Отже, право слід розуміти як засновану на уявленні про справедливість міру свободи й рівності, що відображає потреби суспільного розвитку, яка у своїй основі склалася в процесі повторюваних суспільних відносин і визнається й охороняється державою.
Висновок
Однією з найважливіших властивостей права є його здатність виступати в ролі регулятора суспільних відносин.