Функції права
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
ьнообовязкові найважливіші норми і принципи моралі. Цінність прана полягає і в тому, що його зміст завжди є показником рівня цивілізованості суспільства. В праві закріплений досвід певного народу, його досягнення в різних галузях життя, ставлення суспільства до особистості. Звідси і випливає цінність права як досягнення суспільства, важливого показника його культури [3,c.142].
Верховенство і пріоритет права щодо держави знаходить свій вияв у тому, що держава не створює основних положень нового права, а лише юридично оформлює потреби соціального розвитку і відносини, які склалися в суспільстві, офіційно повідомляє про їх захист державою. Такого захисту в тій чи іншій формі (наприклад, через діяльність судів) право завжди вимагало, навіть тоді, коли писаного права ще не було, а держава ще остаточно не сформувалася. Це свідчить про те, що право може існувати незалежно від того, втілено воно в певній державній формі чи ні.
Отже, право є обєктивним виявом характеру суспільних відносин, а закон та інші його форми є суто субєктивними явищами, що їх державні органи формулюють заради їх юридичного оформлення.
Право і форми його вияву є юридичними категоріями, які тісно повязані між собою. Вони ні в якому разі не повинні ототожнюватися і водночас протиставлятися, їх слід розглядати в єдності. Якщо право включає в себе систему суспільних відносин, правил поведінки, реалізація яких постійно повторюється і які охороняються державою, то форми (джерела) права, і зокрема законодавство, є важливим способом існування і зовнішнього вираження цих правил і відносин. Право як система правил поведінки (норм) становить зміст закону або інших форм права.
Головними формами існування права є писане право (законодавство), звичаєве право, прецедентне право, договірне право. Писане право (законодавстві) формулюється державними органами. Воно превалює в країнах континентальної Європи, в тому числі в Україні. Складається писане право з ієрархічної системи правових нормативних актів. Найвищими в цій системі є акти парламентів закони. Звичаєве право перша історична форма права, нині найпоширеніша серед країн з консервативним способом життя. Воно складається з норм, санкціонованих державою, тобто таких, що набули її захисту. Більша чи менша його розвиненість в окремих країнах залежить від особливостей історичного розвитку й економічних та політичних умов, що склалися в них. Прецедентне право являє собою систему прецедентів. Прецедентом вважається той принцип, який покладений в основу вирішення якоїсь конкретної справи судовим або іншим державним органом, застосування якого стає обовязковим при вирішенні всіх наступних подібних за змістом справ тієї ж категорії. Він є основною формою права в країнах так званої англо-американ-ської системи і створює найбільш сприятливі умови для динамічного розвитку правової системи. Договірне право складається з нормативних договорів між двома або кількома субєктами, є обовязковими для них і має юридичне значення і для інших учасників суспільних відносин. Договір як форма права превалює в міжнародному праві і найбільш поширений у країнах з ринковою економікою. (Більш детально про форми права див. розділ XX.) [8,c. 99]
З точки зору похідного значення форми права від його змісту є неприпустимим етатичний погляд на право як на продукт і інструмент держави. Такий підхід веде до змішування права з його правовою формою. Внаслідок цього може створитися враження, що нібито права людини даровані їй державою. Можна також виправдати легковажне ставлення до постійних змін у законодавстві, оточити будь-який закон правовим ореолом.
Законодавство та інші форми права змінюються і доповнюються, а також скасовуються з волі держави. Але правовими вони можуть бути визнані лише за умови наявності в них правового змісту і легітимності, тобто відповідності їх змісту інтересам і волі населення.
Погляд на право як на загальнолюдську цінність, що є втіленням справедливості, виключає його ототожнення з законом або іншими формами права, які не завжди відповідають цим вимогам. Тому наближення до ідеалів правової держави визначається не арифметичною сумою прийнятих законів та інших форм права, а передусім їх якістю, відповідністю вимогам справедливості. Поява закону чи іншої форми права є свідченням офіційного визнання державою певної поведінки обовязковою і її зобовязання охороняти закріплені нею відносини всіма засобами, що є в її розпорядженні, застосовувати примус у разі порушення закону [2,c.106].
Існування закону та інших форм права не є абсолютним свідченням існування права, оскільки сам закон може бути як правовим, так і неправовим. На відміну від неправового правовий закон завжди відповідає вимогам справедливості, служить суспільному прогресу. Щодо неправового закону, то в ньому право не втілюється, він здатен навіть бути формою узаконеного свавілля. Неправовими є і закони, дія яких приводить до результатів, що прямо протилежні тим, на які розраховував законодавець, і державні акти, які повинні за своїм змістом бути відповідними власне закону (підзаконними), але насправді суперечать йому. Свавільний характер частини неправових законів особливо помітний у державних актах, що відкрито порушують справедливість і нехтують правами людини, принципами свободи і рівності. Такими були, наприклад, фашистське расове законодавство, узаконення в радянські часи позасудового розгляду окремих категорій кримінальних справ, ріше