Боротьба слов’янських народів Балкан з Османським пануванням у ХVІІІ столітті
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Міністерство освіти і науки України
Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського
Індивідуальне навчально-дослідне завдання на тему:
Боротьба словянських народів Балкан з Османським пануванням у ХVІІІ столітті
Виконав
студент групи 1-В
Перевірив
ст. вик. Войнаровський А.В.
Вінниця 2007
Вступ
Починаючи з 70-х років ХІХ ст. в буржуазній історичній літературі встановилася думка, що завоювання південних словян турками нібито призвело до покращення становища словянського населення. Прибічники такого погляду стверджували, що дякуючи завершенню феодальних війн і знищенню старого феодального класу словянське населення відчуло полегшення; що в перший період свого володіння турки брали з селян тільки податок і самі не займалися експлуатацією земельних володінь оскільки вели завойовницькі дії в Європі.
На даний час історики довели помилковість такого твердження. Турецьке нашестя, віднявши у південних словян незалежність, порушило і затримало хід їх історичного розвитку. Старий феодальний клас не був відразу і одночасно знищений турками. Тому нема підстав говорити про знищення феодальної експлуатації в перший період турецького правління. На протязі всього періоду турецького рабовласництва словянські народи вели боротьбу проти турецького гніту. Турецьке завоювання затримало розвиток південних словян.
Боротьба словянських народів Балкан з Османським пануванням
у ХVІІІ столітті
Болгарія
Загальний соціальноекономічний занепад Османської імперії в другій половині ХVІІ наприкінці ХVІІІ століття суттєво вплинув і на політичний розвиток Болгарії. Основною рисою цього розвитку стало посилення національновизвольного руху.
Сама структура влади османів у Болгарії, її цілковите підпорядкування центральному урядові, зловживання місцевої влади та збирачів податків все це штовхало болгар на продовження боротьби проти завойовників. Форми цієї боротьби залишались ті самі, що ц у попередній період, хоча внутрішньополітичне й зовнішньополітичне становище імперії зазнало суттєвих змін.
Тривало дальше ослаблення центральної влади й зростання могутності місцевих феодалів. Величезна різноплемінна імперія вже не бажала сліпо виконувати накази, що надходили в усі її кінці із Стамбула. Ненадійними стали і яничари, які колись вважалися опорою влади султана. Заколоти, змови, бунти в середовищі яничар поступово стають звичайним явищем.
Досить несприятливим для Порти виявилося і зовнішньополітичне становище. Приєднання України до Росії, зміцнення Австрії, невдалі російсько-турецькі війни все це підривало вплив Османської імперії у міжнародних справах й обєктивно сприяло піднесенню національно-визвольного руху пригноблених народів.
На всі прагнення цих народів до незалежності Порта відповідала традиційним способом посиленням репресій.
Політика османського уряду суперечила інтересам християнських народів імперії і змушувала болгар шукати союзників за кордоном. Як і в попередню добу, повстання в державі спалахнули щоразу коли Порта починала воєнні дії проти християнських країн.
Російськотурецькі війни ХVІІІ століття давали значний поштовх визвольному руху на болгарських землях. Від середини ХVІІІ століття основну роль в анти османській боротьбі в Європі відіграє вже не Австрія, а Росія. Її успіхи сприяли подальшому ослабленню Османської імперії і підвищували шанси підкорених народів на визволення. Показовою щодо цього є російськотурецька війна 1768 1774 рр. Порта в ній зазнала поразки, а низка статей КючукКайнарджийського мирного договору давала змогу Росії взяти під захист православних на Балканах. Це зміцнювало культурні, релігійні та політичні звязки болгарських земель із Російською імперією, багато в чому посприяло початку національного Відродження болгар.
Багатовікове турецьке володарювання не могло не вплинути на національну свідомість болгарського народу.
Одночасно з поширенням культурно просвітницької діяльності наприкінці ХVІІІ в першій половині ХІХ століття в Болгарії тривали збройні виступи проти османського володарювання. Зростання могутності Росії та поразки Порти у війнах з нею безпосередню впливали на розмах визвольного руху. Активізуються гайдуки, котрі не давали спокою як османам, так і болгарським купцям. Розправи над купцями, які активно співпрацювали з султанською адміністрацією, значно ослаблювали соціальну опору завойовників Болгарії. Занепад центральної влади також поглиблювали й дії банд розбійників - кирджалі, яких очолювали непокірні турецькі феодали.
Однією з форм боротьби проти османського панування стала участь болгарських добровольців у війнах проти Туреччини на боці християнських країн. При цьому особливо багато болгар підтримували політику Росії на Балканах. Зростання симпатій до цієї держави стало наслідком цілого комплексу етнічних, конфесійних, політичних і культурних причин, котрі не були несподіванкою для османського уряду.
Ясський мир, що підбив підсумки російськотурецької війни 1787- 1791рр., підтвердив основні положення КючукКайнарджийського миру 1774 року, який давав Росії право виступати в ролі заступника християнських народів Османської імперії. У цій війні брали участь болгарські д?/p>