Боротьба слов’янських народів Балкан з Османським пануванням у ХVІІІ столітті
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?бровольці, головним чином болгарські емігранти з Росії. Болгарська діаспора різних країн у цей період проявляла дедалі більшу активність, постачаючи своїм одноплемінникам не тільки літературу, а й зброю.
У 30-ті роки в Північно-Західній Болгарії відбулися масові селянські виступи. Місцеві селяни не отримали у власність обіцяної землі, що мала перейти до них згідно з імперською земельною реформою. Це й стало головною причиною цього повстання. Але воно не набуло характеру широкого національного визвольного руху, вирізнялося яскравою антифеодальною спрямованістю й закінчилося цілковитою поразкою.
Більшість економічних, соціальних та політичних суперечностей можна було розвязати тільки шляхом національного визволення Болгарії.
Сербія
На сербських землях, що опинилися під османською зверхністю, не припинялася боротьба проти загарбників. За нових історичних умов ця боротьба вже не мала характеру масових народних рухів, перетворившись на змагання окремих особистостей, яких стали називати гайдуками та ускоками.
Діючи невеликими загонами по двадцять-тридцять чоловік під проводом ватажка, гайдуки та ускоки завдавали османам чималої шкоди, чим привертали до себе увагу й симпатії простих людей. Незважаючи на те, що гайдуки та ускоки в основному чинили розбої, вони досить часто виступали в ролі народних захисників, задовольняючи, крім іншого, потребу християнської людності в помсті загарбникам.
Протягом усього ХVІІІ століття серби та чорногорці неодноразово виступали зі зброєю в руках, підтримуючи воєнні операції російської і австрійської армій у їхній боротьбі проти Оттоманської імперії.
За Пожаревацькою мирною угодою, підписанням якої завершилась австрійськотурецька війна 1716- 1718 рр., під зверхність Австрії потрапили сербські землі на південь від Сави та Дунаю.
Боснія та Герцеговина
Протягом ХVІ - ХVІІІ століття політичний та соціально економічний розвиток Боснії та Герцеговини уповільнюється.
Перехід Боснії під Турецьку зверхність мав свої особливості, найважливіша з яких його швидкість і практично цілковито відсутність опору боснійців. Дослідники схильні повязувати це з традиційною популярністю в жителів краю богомильства. На їхню думку це було основою причиною небажання боснійців і герцеговинців брати участь у боротьбі християнського світу з мусульманським.
В міру того, як османська імперія занепадала, водночас втрачаючи змогу впливати на розвиток ситуації у віддалених районах, роль візира ставала се менш і менш вагомою. Наприкінці XVIII ст. боснійські беги почали демонструвати відкриту непокору центральній владі, почуваючись практично незалежними від Порти.
У 1831 році спалахнуло повстання боснійських феодалів проти султана. Повстанці, очолювані капітаном Хусейном, здобули кілька перемог і розширили зону своїх дій на значну частину території краю. Незабаром, що правда османи придушили це повстання однак сепаратистські виступи боснійських феодалів відтоді вже не припинялися.
Література
- Годований Є.Ф. Історія південних і західних словян. Рівне, 2002.
- Історія західних і південних словян(з давніх часів до ХХ ст.). К., 2001.
- Історія південних і західних словян. К., 1959.
- Раткош Петер. Борьба славянского населения за национальное равноправие. (ХVІ - ХVІІІ вв.) // Советское славяноведение, 1975, № 4.
- Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3-х томах. Минск, 1989.