Боротьба Русі з агресією Заходу на початку XIII століття
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?уванні вкрай небезпечної агресії. Ведучи війну, лицарі ставили за мету не тільки адміністрування, а й духовне підпорядкування переможених народів. Хрестоносці прагнули навернути їх у католицьку віру і навязати їм ідею переваги німецької нації. Про наслідки їхньої експансії свідчить приклад завойованих прибалтійських народів, які перетворилися на людей другого сорту на своїй землі. Господарями (вищим класом) там стали загарбники. Прибалтійська племя прусів, наприклад, було майже повністю знищено агресорами.
У 1253г. лівонські лицарі напали на землі Пскова. На цей раз псковичі відбили натиск, а потім перейшли річку Нарові і розорили володіння Ордену. У 1256г. спробу наступу на Новгород зробили шведи. Вони зміцнилися на східному березі річки Нарови і заклали там фортецю. Але при підході руських дружин бігли, не прийнявши бою. У відповідь війська Олександра Невського скоїли зимовий похід по льоду Фінської затоки і завдали удару по шведським володінням у Фінляндії. Отже, у другій половині ХШ ст. руські воїни переходять від оборони своїх земель до нападу і починають бити агресора на його території. Центральним боєм цього періоду стала битва при Раковоре.
Битва при Раковоре. Взимку 1268г. новгородські та псковські полки на чолі з Довмонтом Псковським, посилені дружиною сина Олександра Невського - Дмитра Олександровича (всього до 30 тис. чол. за німецькими даними), здійснили великий похід до Лівонії вторглися до Прибалтики та датських лицарів. У районі Раковора (нині естонська місто Раквере) вони зіткнулися з обєднаним датсько-німецьким військом під командуванням магістра Отто фон Роденштейна, що зібрав під свої прапори колір ливонського лицарства.
Битва при Раковорі сталася 18 лютого 1268г. Її відрізняв лютий натиск з обох сторін. Ні батьки, ні діди наші, - писав літописець, - не бачили такої жорстокої січі. Центральний удар великої свині взяли на себе новгородці на чолі з посадником Михайлом. Проти них бився закутий у лати Залізний німецький полк. За свідченням літопису, люди падали цілими рядами. У страшній січі загинув і сам Михайло, і багато його воїнів. Тим не менше, руські воїни зуміли переламати хід битви на свою користь і звернули лицарів у втечу. Результат битви вирішив фланговий удар полків князя Дмитра Олександровича, які звернули хрестоносців у втечу й гнали їх 7 верст до самого Раковора.
Але коли до вечора Дмитро з воїнами повернувся на місце битви, то застав ще один німецький полк, який атакував новгородські обози. Дмитро хотів негайно атакувати лицарів, але воєводи відрадили князя починати що загрожує плутаниною нічний бій. Дмитро погодився і вирішив дочекатися ранку. Але під покривом ночі залишки німецьких військ відступили. Новгородці стояли біля Раковора три дні. У цей час Довмонт Псковський зі своїми полками здійснив рейд по Лівонії, захопивши велику кількість полонених.
За даними лівонських літописів, хрестоносці втратили в Раковорской битві 1350 чол., Росіяни - 5000 чол. (Якщо немає спеціальних уточнень, то втрати в битвах, як правило, означають убитих, поранених і полонених). Руські літописи не називають втрат, але з їхніх повідомлень про те, що російська кіннота не могла пробитися по трупах, можна зробити висновок про значні втрати серед хрестоносців. Про це свідчить і той факт, що через рік данці і лівонські німці уклали з новгородцями мир, який тривав 30 років. Розгром хрестоносців означав і торжество православя над воєнною експансією католицизму. Недарма Олександр Невський і Довмонт Псковський були зараховані Російською Церквою до лику святих.
Відображення агресії на північно-західних рубежах Русі тривало й надалі. Не багато місць в Росії зрівняються з упертістю і тривалістю військових дій з ділянкою від Ізборську до Ладоги. З XIII по XVIII ст. на цих рубежах, то затухаючи, то спалахуючи знову, йшло суворе протиборство східних словян з германцями та шведами. Основний тягар у боротьбі з німецькими хрестоносцями винесло Псковської князівство, землі якого безпосередньо межували з володіннями Лівонського ордену. З 1228-го по 1462г., За підрахунками історика С. М. Соловйова, Псковська земля піддавалася вторгненням 24 рази, тобто в середньому один раз на 10 років. Новгородці ж в основному конфліктували зі Швецією. За вказаний період вони 29 разів відбивали зовнішній натиск. У 1322г. їхні дружини під керівництвом московського князя Юрія Даниловича здійснили похід проти шведів, після чого в 1323г. був укладений Оріхівський мир. Він вперше встановив офіційну межу між Новгородом і Швецією на Карельському перешийку. Але знадобилося ще не одне століття, щоб остаточно залагодити територіальні суперечки.
3. Значення здобутих перемог
Перемоги Олександра Невського на десять років зупинили німецько-шведський натиск. Крім того, вони сприяли підйому визвольної війни проти іноземних загарбників у Прибалтиці. Так в 1242г. проти хрестоносців спалахнуло потужне повстання пруссів, яке тривало 11 років. Придушивши повстання пруссів, лицарі відновили наступ на словянські землі. Але воно вже не відрізнялося колишніх напором. Позначилося значення перемог Невського. З іншого боку, європейська лицарство понесло на той час величезні втрати від війн на Близькому Сході і нашестя Батия. Воно вже не могло дружно відгукнутися на заклики Риму почати нову масштабну кампанію проти Русі, подібну першим хрестовим походам до Палестини.
Висновок
Збройні сили Стародавньої Русі не мали досконалої військової ор