Формування українського національного руху
Дипломная работа - История
Другие дипломы по предмету История
Дмитро Андрієвський, який вважав, що "Всі наші існуючі ідеології мають своє коріння поза національним ґрунтом у чужому несвоєму минулому або засадничо нам ворожому сучасному…". Далеко від цієї ідеї і не відійшов Юліан Вассиян, згідно з яким: "Український націоналізм не постає в порядку самої реакції на стан національного політичного поневолення, який у сучасній хвилі досягнув найрізкіше виражених форм усестороннього гноблення нації. Всвоїй глибині він є рухом органічно творчім з усіма ознаками автономної волі".
І ось на цьому величезному і багатому ідеологічному підґрунті починають виникати більші й менші обєднання. Деякі з них як зявлялись так і зникали, а деякі зростали і набували значної сили.
Чотири таких організації набули найбільшого значення і стали фундаментом для формування організованого націоналізму: Українська Військова Організація (УВО); Група української націоналістичної молоді у Празі; Легія українських націоналістів з центром у Падебрадах та союз української націоналістичної молоді на Західних землях України.
Усі ці більші або менші організації розуміли, що далеко їм не йти поодинці і в розпорошенні. Першою переговори розпочала Група української національної молоді з ліги українських націоналістів. Обидві організації діяли на одному терені і найближче стояли ідеологічно.
Розмови та обмін думками велися з 1927 року. Під час переговорів було схвалено статут Союзу Організації Українських Націоналістів. Цей статут був затверджений обома керівництвами в червні 1927 року і з того моменту він набрав чинності.
Цілі Союзу ОУН були власне такі самі як і цілі обох організацій:
- Пропаганда і обгрунтування української визвольної та соборної державницької ідеї;
- Вироблення і поширення національної ідеології;
- Обєднання всіх національних організацій шляхом скликання Всеукраїнського зїзду.
Головою Союзу ОУН став Микола Сціборський. Проте Союз ОУН не зіграв тієї ролі, на яку розраховували його члени.
Провід Українських Націоналістів (ПУН) вирішив провести конгрес, на якому були б вирішені усі питання.
Таким чином зявилася ідея, в українському патріотично настроєному суспільстві, щоб з розгалужених рухів та організацій націоналістичного спрямування зробити одну, дієву та неменш потужну силу, для досягнення своїх програм та створення незалежної української держави.
4. КОНГРЕС УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ ТА СТВОРЕННЯ ОУН
В кінці 20-х років ХХ століття на тлі антиукраїнських акцій і відверто нахабних дій відбувається підйом української національної свідомості. Зявляється велика кількість, переважно малих, організацій та обєднань які намагалися перебрати на себе роль „месії” в українському суспільстві.
Отже, настав час коли необхідно було заради мрії обєднатися і тією силою котра могла б консолідувати ці численні сили стала УВО. Але перші кроки до обєднання зробили Легія Українських Націоналістів і Група Української Націоналістичної Молоді, які 12 липня 1927 року, під впливо вбивства Симона Петлюри, скликали у Празі нараду, на якій заснували Союз Організації Українських Націоналістів.
Наступним кроком на шляху до соборності руху стало скликане у Берліні 3-7 листопада 1927 року Перший Конгрес Українських Націоналістів. На ньому були присутні представники чотирьох патріотичних організацій: УВО, ГУНМ, ЛУН, СУНМ. На конференції було прийнято рішення про злиття всіх націоналістичних українських рухів в один Організацію Українських Націоналістів. Майбутній Конгрес Українських Націоналістів повинен був остаточно виробити всі структурні, ідеологічні засади нової організації. Для координацій дій і роботи був створений та обраний Провід Українських Націоналістів (ПУН), який складався з 5 чоловік на чолі з Євгеном Коновальцем. Один з найактивніших, публіцист В. Мартинець у своїй статті „По конференції”, яка зявилася у журналі „Розбудова Нації” (Офіційний друкований орган ПУНу), Відзначив: „Український Націоналізм є плодом внутрішнього розвитку нації, виявом внутрішніх сил нації, який вважає націю та її творчий прояв за самоціль, тому він може й мусить шукати засоби для сповнення завдань, що стоять перед ним виключно всередині нації”.
8-9 квітня 1928 року у Празі відбулася друга конференція націоналістів, на якій було прийняте чітке рішення про відмежування від легальних демократичних партій і заборонила членам націоналістичної організації належати до них. Це дозволило очистити організацію і в подальшому виявляти не надійних елементів. На конференції вперше пролунало, що організаційний план ОУН „вимірює, з одного боку, до обняття в організаційних рамках всього досить неорганізованого націоналістичного елементу, з другого боку до обєднання, націоналістичних групі до оживання їхньої діяльності”.
На цій конференції було визначено, що майбутній КУН має бути проведений в вересні 1928 року. Але з ряду певних політичних та конспіративних причин Великий Конгрес проходив у Відні з 28 січня до 3 лютого 1929 року. На нього прибули понад 30 представників українських націоналістичних організацій та рухів, зокрема два гості. Нарада Конгресу проходила надзвичайно чітко і організовано. Президія КУНу з трибуни оголосила маніфест: „Від Конгресу Українських Націоналістів” з повідомленням про факт проведення конгресу і створення на ньому єдиної ОУН. Конгрес ухвалив постанови та устрій ОУН, затвердив провід ОУН, який очолює Є. Коновалиць. Постанови Конгресу можн