Формування творчої особистості як наукова проблема
Курсовой проект - Педагогика
Другие курсовые по предмету Педагогика
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА
1.1 Стан розробки досліджуваної проблеми у науковій літературі
1.2 Творчість як суттєвий аспект акме людини
1.3 Структура рефлексивно-акмеологічного підходу до розвитку професійної майстерності у людинознавчих науках
Висновки з першого розділу
РОЗДІЛ 2. КОМПОНЕНТИ І ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ
2.1 Компоненти творчої особистості
2.2 Шляхи формування творчої особистості
Висновки з другого розділу
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність дослідження. У сучасних умовах однією із стратегічних завдань системи освіти стає формування особистості з високим рівнем інтелектуальної культури, орієнтованої на безперервний саморозвиток, що визнає пріоритет загальнолюдських цінностей, здатної забезпечити своєю діяльністю сталий розвиток людства в майбутньому. У даній ситуації необхідні нові підходи до навчального процесу, нові методологічні, теоретичні й психолого-педагогічні підстави для конструювання змісту й форм навчальної діяльності.
Традиційні освітні технології не націлюють студента на формування власних, індивідуальних цілей і дій, формують дистанцію між викладачам і студентом, демонструють домінуюче положення першого щодо другого.
У сучасній шкільній практиці в останнє десятиліття активно затверджуються нові траєкторії взаємин у системі "викладачстудентпідручник".
На думку В.Чудновського, "професія педагога є однієї з найбільше сенсоутворюючих". Ми припустили, що в сучасних умовах викладач як і раніше залишається носієм високих життєвих змістів. Однак кризовий стан суспільства впливає на їхню реалізацію в навчально-виховному процесі й на визначення вершин в особистісному й професійному розвитку педагога, позначуваних терміном "акме". Акмеологію як галузь наукового знання й акмеологічний підхід розробляли А. Бодальов, Г. Вайзер, А. Деркач, В.Зазикін і ін.
Студент у позиції субєкта проявляє особистісну й навчальну активність, самостійність, ініціативність, які інтегруються в особистісні властивості й сприяють самоорганізації, умінню ухвалювати рішення в нестандартних ситуаціях. Що сформувалися у вітчизняній психології в середині XXв. теорії, концепції, трактування навчання, навчальної діяльності (Л.Айдарова, Д.Богоявленський, П.Гальперін, Г.Граник, В.Давидов, Л.Занков, З.Калмикова, Г.Костюк, Л.Ланда, А.Люблинска, А.Маркова,) свідчать, що, з одного боку, інтерес являє собою виборчу спрямованість людини; з іншого боку, тенденцію займатися діяльністю, речами, процесом занять; із третьої сторони, позначає специфічне відношення особистості до обєкта, викликане емоційною привабливістю.
Реформа освіти спрямована на цілеспрямовану організацію таких форм, способів і приймань навчальної діяльності студентів, які реально сприяють підвищенню й збереженню навчальної мотивації студентів, позитивним змінам їх пізнавальної активності й забезпечують більш якісний рівень освіченості й навченості студентів. Однак цей процес ускладнюється рядом істотних протиріч між:
висунутими основними документами про реформування системи освіти, вимогами до підвищення якості навчання через мотиваційну й змістовну складові й недостатністю форм, засобів і методів розвитку та підтримки пізнавальної активності студентів;
вимогами сучасного освітнього процесу до "концентричного" способу організації змісту освіти.
Завдання:
Теоретична база дослідження включає:
загальну теорію формування навчальної діяльності в педагогічній теорії та практиці і положення загальної теорії навчальної діяльності;
концепції розвитку мотиваційної сфери і мотивації в навчальній діяльності;
загальнотеоретичні положення про розвиток пізнавального інтересу особистості в навчанні, думок, помислів, проявів розумової та емоційної активності;
теорія пізнавальної активності людини та пізнавальної активності в навчанні;
концепції розвиваючого навчання, діяльно-орієнтованого навчання, проблемного навчання.
Для рішення поставлених завдань використовувалися наступні методи:
теоретичні: аналіз наукової літератури по педагогіці й суміжним науковим галузям; програмування, аналіз педагогічної документації;
праксиологічні: опитування (анкетування, бесіда), обсерваційні (пряме, непряме спостереження), праксиометричні (аналіз продуктів діяльності) і інформаційні методи.
Структура наукової роботи складається із вступу, двох розділів, висновків до них, загального висновку, списку використаних джерел.
РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА
1.1 Стан розробки досліджуваної проблеми у науковій літературі
У світовому і вітчизняному людинознавстві, на думку віце-президента Міжнародної академії акмеологічних наук А. Деркача, існувала значна прогалина комплексно не вивчалася доросла людина. "Її розвиток у ранній, середній і пізній зрілості в науці послідовно не був представлений і у взаємодії одне з одним не розглянуто обєктивні і субєктивні чинники, наявність яких необхідна, щоб людина як природна істота (індивід), як особистість (ансамбль відносин) і як субєкт діяльності (перш за все, як професіонал) досягла вершини в своєму розвитку і щоб відбулося, як говорили давні греки, акме її індивідуальності" [4, с. 3].
В античності з акме ототожнювався творчий, продуктивний, зрілий