Фінансові інструменти державного регулювання доходів населення
Статья - Экономика
Другие статьи по предмету Экономика
ги призначені для підвищення рівня споживання різних груп населення. Ще однією відмінністю між цими групами державних трансферів є джерела їх фінансування -соціальне страхування ґрунтується на внесках осіб, а соціальна допомогу отримують без будь-яких внесків зі сторони бенефіціарія. Під соціальним захистом розуміють усі програми соціального страхування і соціальної допомоги, а також програми активної політики на ринку праці.
Одним з найважливіших показників перерозподілу доходів населення за допомогою трансферів є частка видатків на соціальний захист у ВВП країни. У розвинутих країнах ця коливається від менше 15% у США до 22% у Великій Британії, 27% у Німеччині та понад 30% у Швеції [11, c. 181]. Такі відмінності у соціальних видатках розвинених країн дали підставу шведському досліднику Еспінгу-Андерсену виділити три моделі країн загального добробуту: ліберальну (США), консервативну (Німеччина) і соціал-демократичну (Швеція) [5, c. 9-12].
Ще одним показником ролі трансферів їх частка у структурі видатків державного бюджету. Частка соціальних видатків у загальних державних видатках коливається від 67% в Австралії до 90% у Швеції та Данії. Отже, від 67 до 90% усіх державних видатків у розвинутих країнах йде на перерозподіл доходів [12, c. 3]. При аналізі ролі соціальних трансферів у різних країнах порівнюють рівень видатків на окремі соціальні програми, такі як пенсії, допомоги з безробіття, допомоги сімям з дітьми, допомоги групам населення з низьким рівнем доходів тощо.
В аналізі соціальних видатків важливим напрямом аналізу є їх адресність. Видатки вважають добре адресованими (targeted), якщо частка трансферів, що припадає на найбідніший квінтиль бенефіціаріїв є більшою за частку трансферів, що припадає на найбагатший квінтиль. Наприклад, програма державних трансферів є адресною, якщо 20% найбіднішого населення отримує у абсолютному вираженні більше, ніж 20% найбагатшого населення.
Ще одним напрямом аналізу державних видатків є їх прогресивність (регресивність). Програма державних видатків є прогресивною, якщо вигоди найбіднішого квінтиля є більшими у відносному вираженні, ніж вигоди найбагатшого квінтиля. Ці визначення передбачають, що якщо програма соціальних трансферів добре таргетована, то вона є прогресивною, Це також означає, що якщо програма є прогресивною, то вона не обовязково є добре таргетована [10, c. 9].
Соціальні трансфери відіграють важливу роль у зменшенні бідності. Так, якщо проаналізувати дані про рівень бідності до і після трансферів, то доходимо висновку, що за допомогою трансферів знижується рівень бідності в Італії на 47,8%, Великій Британії - 57,4%, Франції - 72,9, Нідерландах - 72,6%, а у Швеції - на 81,6% [3, c. 95].
У науковій літературі часто можна зустріти порівняння систем соціальних трансферів у різних країнах, однак дослідники зазвичай розглядають ці проблеми через широку призму - наприклад методи надання соціальних трансферів, їх частка у ВВП тощо. Досліджень, які б напряму стосувалися вивченню впливу трансферів на розподіл доходів населення є достатньо мало. Навіть у розвинених країн порівняльні дослідження ефективності надавання соціальних трансферів не надто поширені. Наприклад, у країнах ЄС такі дослідження розпочалися лише у 90-х роках ХХ ст. після запровадження панельного дослідження європейських домогосподарств (European Community Household Panel), що дало змогу порівнювати перерозподільні наслідки трансферів у Європейському Союзі.
Дані цього дослідження показують, що у 1994 р. соціальні трансфери відігравали різну роль у зменшенні нерівності у країнах Європейського Союзу. За допомогою трансферів найбільше знижували нерівність у розподілі доходів у Данії (на 46,0%), Бельгії (41,5%) і Нідерландах (40,8%). Найменший вплив трансферів на нерівність розподілу доходів був у Португалії та Греції (коефіцієнт Джині після трансферів знизився на 22,7 і 26,6% відповідно). Трансфери найбільше знижували бідність у Нідерландах (на 64,1%) та Данії (63,8%), а найменше - у Португалії (33,2), Греції (37,3) та Ірландії (39,9%) [8, c. 22-24].
Останнім часом дослідження проблем ефективності використання соціальних видатків для зниження рівня бідності та нерівності різко активізувалися. На перший план дослідження виходять проблеми дієвості та ефективності використання соціальних видатків. Уперше поняття "дієвість" (effectiveness) і "ефективність" (efficiency) соціальних видатків у Європейському Союзі було визначено на інституційному рівні у нещодавньому документі Європейської Комісії [3].
Дієвість соціальних видатків можна визначити тою мірою, якою фактично розміщені ресурси наближуються до соціально бажаного результату. Наприклад, соціальним завданням може бути зменшення ризику бідності (що визначається певним порогом доходів). Якщо ринкове розміщення коштів без втручання уряду залишає 30% відсотків населення в зоні ризику бідності, то дієвість вимірюється тим ступенем, на рівні якого урядові втручання зменшили ризик бідності. Іншими словами, дієвість соціальних трансферів визначається зниженням бідності від рівня, що існував би без надання трансферів. Дієвість трансферів вимірюють трьома показниками: ступенем охоплення населення трансферами (% бідних, які отримують трансфери), витіканням трансферів або помилкою включення (% трансферів, які отримують небідні домогосподарства) та адекватністю (частка соціальних трансферів у видатках усіх домогосподарств або рівень бідності (чи глибини бідності) без соціальних трансферів [6, сі 1].
Ефективність може бути виз