Філософські і методологічні основи учення Лейбніца
Контрольная работа - Философия
Другие контрольные работы по предмету Философия
ті, тотожно поняттю "субстанція". Монада - цілісна неділима субстанція як світо утворююче начало.
При описі монади розкриваються психологічні представлення Лейбніца. Кожна монада психічна і наділена здатністю сприймати все, що відбувається у Всесвіті. Монада - це початок сили і здатності діяти.
Монада виступає у нього як нематеріальна освіта, як аналог психічної діяльності. Вона неділима, але багата за змістом, як і розум людини, що є єдиним і одночасно включаючим різні вистави. Монада володіє потенціалом внутрішньої досконалості. І розум, переходячи від однієї вистави до іншого, характеризується тенденцією постійного оновлення.
Основні властивості монади - діяльність сприйняття і активність. Залежно від рівня розвитку цих внутрішніх якостей монади розрізняються між собою і складають наступні ієрархічні сходи:
"чисті монади", яким властива активність, але відсутні які-небудь вистави (нежива, але активна матерія);
"монади-душі", що володіють смутними виставами; жодне сприйняття у них не досягає рівня ясної свідомості, а лише доходить до памяті (рослини і тварини);
"монади-духи", що володіють ясним і виразним сприйняттям; Бог і ангели, вільні від тілесної оболонки і втілюючи абсолютну повноту, ясність і усвідомленість знань.
Таким чином, еволюція душі розглядається Лейбніцом як розвиток вистав: від смутних станів (перцепцій) до ясних і виразних (апперцепціям).
Лейбніц диференціює "просте" і "свідоме" сприйняття, використовуючи для визначення останнього поняття "апперцепція". Якщо сприйняття - загальна властивість всіх монад, то апперцепції властиві лише особливим монадам, що відносяться до душі і розуму. Але навіть в монадах, що характеризуються апперцепцією, присутнє величезне число несвідомих сприйнять. Лейбніц стверджує, що людина, будучи розумною істотою і володіючи апперцепцією, тим часом, багато що не усвідомлює, сприймає несвідомо: "Часто ми випробовуємо стан, при якому нічого не памятаємо і сприймаємо не виразно, наприклад, коли знаходимося в непритомності або занурені в глибокий сон без сновидінь. У такому стані душу не дуже помітно відрізняється від простий монади проте, оскільки подібний стан триває недовго, душа звільняється і стає чимось великим" (Лейбніц Г.В., 1982). Ці ідеї Лейбніца перекреслюють раціоналістичне уявлення, що йде від Декарта, про тотожність психіки і свідомості. Вони змінили і розширили уявлення про психічний, його кордонах. Висунуті Лейбніцом положення про несвідому психіку, малі перцепції і апперцепцію увійшли до вмісту предмету психології.
Представляє інтерес даний Лейбніцом опис причин виникнення так званих "дрібних", або непомітних, неусвідомлюваних сприйнять в повсякденному житті людини: "Є тисячі ознак, що заставляють вважати, що в нас щохвилини існує безконечна безліч сприйнять, але без апперцепції і обдумування, тобто в душі відбуваються зміни, яких ми не помічаємо, тому що враження або дуже незначні, або дуже тісно звязані один з одним, або багаточисельні, унаслідок чого удається розрізняти їх лише частково. Не дивлячись на це, враження безупинно заставляють відчувати їх дію і навіть відчувати розгубленість від їх безлічі. Таким чином, ми не звертає уваги на рух млина, шум води, якщо проводимо деякий час поблизу і звикаємо до них. Не тому, що цей рух не зачіпає наших органів чуття і не викликає жодного відгуку в душі завдяки гармонії душі і тіла, а унаслідок того, що, позбавлені новизни враження, що знаходяться в душі і телі, недостатньо сильні, щоб знов привернути нашу увагу і нашу память. Насправді, всяка увага вимагає памяті і часто, коли ми не попереджені, що треба звернути увагу на одне з наших миттєвих сприйнять, ми пропускаємо його, не лише про нього не задумавшись, але навіть не відмітивши. Проте якщо хто-небудь раптом попередить нас і зверне нашу увагу на якесь явище, допустимий, шум, то ми його відмітимо і пригадаємо відразу після запобігання, що вже чули цей шум" (Там же).
Лейбніц підкреслює роль неусвідомлюваних "дрібних" сприйнять як важливого компонента психічного життя людини, стверджує, що вони "по своїх наслідках мають більше значення, чим можна вважати".
На думку Лейбніца, саме вони утворюють невідомий нам внутрішній світ і забезпечують його звязок із зовнішньою реальністю: "відчуття, смак, образи властивостей, відчуття, ясні в своїй сукупності, але не ясні окремо, вони формують враження, вироблювані на нас предметами ззовні і що містять в собі нескінченність..." Лейбніц говорить про звязок людини як "мікросвіту" зі Всесвітом, "макросвітом" ("будь-яка істота повязана зі всім останнім Всесвітом").
А тому людина включена в загальні закони розвитку світу, зумовлені Богом, хоча, будучи активною істотою, відображає їх по-своєму: "Всяка субстанція - як цілий світ, як живе дзеркало Бога або ж всього всесвіту, вона відображає її по-своєму." Людина, по Лейбніцу, - вершина всесвіту, створеного Творцем.
Дух коштує всього світу, тому що не лише відображає його, як останні монади, але і свідомо його пізнає, досліджує причини речей. Він безсмертний, бо не лише знаходиться в бутті, але і зберігає власну індивідуальність.
Лейбніц висуває принцип загальних відмінностей, індивідуалізації, підкреслює безконечна індивідуальна різноманітність всіх явищ світу, вказує, що немає двох невиразних субстанцій. Це відноситься і до людини.
4. Співвідношення душі і тіла
<