Феноменологiчна рецепцiя духовноi кризи у романi Марii Матiос "Майже нiколи не навпаки"
Информация - Литература
Другие материалы по предмету Литература
Реферат
На тему
Феноменологiчна рецепцiя духовноi кризи у романi Марii Матiос Майже нiколи не навпаки
Тетяна Дриженко
(Луганський нацiанальний унiверситет
iменi Тараса Шевченка)
Криза цивiлiзацii, несталiсть у суспiльствi пiсля Першоi свiтовоi вiйни стали благодатним ТСрунтом для виникнення новоi фiлософськоi течii екзистенцiалiзму, яка на перший план висунула iдею унiкальностi людського буття. На перший погляд, вона була безперспективною, та у другiй половинi XX ст. набуваСФ поширення, широкого розголосу у працях Ж.-П.Сартра, М.Гайдеггера, К. Ясперса, А.Камю та iнших. Своi свiтогляднi позицii екзистенцiалiзму пiдтверджують художнiми творами, наприклад, Ж.-П. Сартр Нудота, Мухи, А. Камю Мiф про Сiзiфа, Чума.
Екзистенцiалiзм як художнiй i лiтературний напрям не СФ монолiтом, iснуСФ кiлька течiй, що вiдрiзняються насамперед свiтоглядними позицiями, з одного боку - це релiгiйний екзистенцiалiзм, з iншого, - атеiстичний [2, с. 216]. Ж-П.Сартр зазначаСФ, що цi види обСФднуСФ те, що iснування передуСФ сутностi, потрiбно виходити iз субСФкту[7] Екзистенцiалiстiв цiкавить конкретна людина зокрема. Головна аксiома вчення полягаСФ в тому, що людина вiдчуваСФ певну абсурднiсть у свiтi, тому вона вiдчуваСФ незадоволенiсть, вiдчуженiсть, вiдчай, i тiльки свобода даСФ можливiсть самовиразитися. Екзистенцiалiзм керуСФться такими модусами як вiдчай, страх, нудьга, нудота, порожнеча, абсурд, свобода, тривога, смерть.
Екзистенцiалiзм перетворився на популярну свiтову течiю. СвоСФ вiдбиття вiн знайшов i на украiнському ТСрунтi. Ю. Бондаренко вiдзначаСФ: Украiнський лiтературний екзистенцiалiзм, створений на нацiональному ТСрунтi, увесь комплекс питань, повязаних з iснуванням iндивiдуума, - розвязуСФ крiзь призму двох парадигм нацiональноi та екзистенцiальноi. Художнiй статус образiв iх нацiонально-патрiотичною наповненiстю утверджуСФться через iхню спiввiднесенiсть iз темою окремоi людини, внутрiшнього СФства, долi й буття у свiтi особи[1, с. 64].
Екзистенцiальна парадигма простежуСФться, як у творчостi письменникiв XX ст. В.Домонтович, В.Пiдмогильний, В.Винниченко, так i в сучасному письменствi, зокрема у творчостi буковинськоi письменницi Марii Матiос. У своiх творах вона придiляСФ велику увагу особистостi, ii iснуванню у суспiльствi. Я намагаюся розвернути кожну людину так, як розвертають дiамант перед прожектором, i зясувати, чому людина вчинила, можливо, жорстоко, але справедливо[5], - говорить письменниця. Вона наголошуСФ, що Людина це цiлий свiт, ii душа незвiдана глибина.
Прозовi тексти Марii Матiос представляють, моделюють, вiртуалiзують iсторiю, що вiдбуваСФться з людиною, людьми i поданi густими, нерiдко запашними шматками соцiумного життя [3, с. 66].
СвоСФрiдна модель людського буття представлена у трьох новелах сiмейноi саги Майже нiколи не навпаки. У романi змальовано життя трьох гуцульських родин - Чевюкiв, Варварчукiв та Кейванiв, якi протягом всього твору взаСФмодiють. Побудова сюжету нагадуСФ клубок, який то заплутуСФться, то розплутуСФться, тримаючи читачiв у напруженнi до останньоi сторiнки. Життя героiв це суперечливi психологiчнi феномени.
Багата галерея образiв та характерiв у романi, але наiiкавить конкретна особистiсть, тому ми зосередимо нашу увагу на образi Петрунi Варварчучки.
Ж..-П.Сартр у працi Екзистенцiаналiзм це гуманiзм зазначаСФ: Людини тому не пiддаСФться визначенню, бо першопочатково нiчого собою не являСФ. Людиною становляться лише потiм, причому такою людиною, якою вона зробить себе сама[7]. Людина це проект, який спрямований у майбутнСФ. А коли майбутнСФ вiдсутнСФ, то людина вiдчуваСФ абсурднiсть буття.
А.Камю своСФю iстиною визначаСФ абсурд. Вiн вважаСФ, що абсурд приходить у свiт разом з людиною. Його не можна позбавитися, людина не в станi вирватися з нього. Життя Петрунi у романi також позначаСФться певним абсурдом. Вiддана пятнадцятирiчною за нелюба, набагато старшого за себе РЖвана Варварчука, ще й до того ж несправедливо скривджена на весiллi чоловiком, вона вiдчуваСФ неспроможнiсть розвязати проблеми свого iснування. Петруня вiдчуваСФ порожнечу iснування: мати померла, батько прокляв, чоловiк зганьбив. Героiня мала матерiальнi статки, але не знала людського щастя, мала багато худоби, та не мала рiдноi душi, до якоi могла б пригорнутися. Трагедiя жiнки у тому, що вона не може народити дитину. РДдиний ii притулок - велика - вiкнами в сад кiмната, де вона могла поплакати за власним життям. Петруня почуваСФться такою самотньою, що робить з ганчiря дитину, колише ii, годуСФ: А де вона вiзьме теплу, живу дитинку? Позичить у сусiдiв? Чи купить на базарi? Чи ягнятко вгорнить замiсть дитинки? [6, с. 98]. Таке iснування узгоджуСФться зi свiдомiстю людини абсурду, яка перебуваСФ на межi втрати рiвноваги. Все це веде до невлаштованостi власного життя, тому перебування РЖвана на вiйнi приносить iй лише полегшення. Молода, запашна квiтка, вона знаходить свою любов.
Свiтлана Жила вiдзначаСФ рiзнi гранi любовi Петрунi до Дмитрика це радiсть i буяння молодостi, це мука, це смiливiсть, виклик чоловiковi-нелюбовi.
Поруч з молодими коханцями вiдчуваСФться вiдчуття тривоги. Тривога одне з понять, що виражаСФ свiтовiдчуття екзистенцiалiстiв. Ж.-П.Сартр зазначав, що людина це тривога. Це означаСФ, що людина, яка на щось зважилася i розумiСФ, що вибираСФ не лише своСФ бутт