Феномен постмодернізму
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
старій еліті, представників якої назвали інтелігенцією. Вони задовольняються набуттям тих знань, які можуть бути використані у вузькій технічній сфері з метою підвищення ефективності виробництва і завдяки яким вони можуть досить пристойно існувати. До того ж однією з характерних ознак інтелігентів була їхня відданість високим моральним принципам, їм було притаманне почуття особистої відповідальності за майбутнє їхнього народу чи їхньої нації. Стосовно управлінської (бюрократичної) еліти в індустріально розвиненому суспільстві інший відомий соціолог Е. Фромм зазначив, що її члени "вже не еліта в колишньому сенсі, тобто група, що творить культуру. Хоча вони витрачають значні суми на підтримку науки та мистецтва, як клас вони такі самі споживачі "культурного добробуту", як і ті, для кого він призначений" [ ,с. 242].
Таким чином, можна стверджувати, що саме ці нові реалії, які свідчать про радикальні перетворення усіх сфер суспільного життя, дають підстави трактувати розвинені суспільства Заходу як постмодерні, тобто як такі, що радикально відрізняються від суспільств доби модерну.
1.3 Соціокультурні наслідки становлення нової цивілізації
У 1979 р. вийшла в світ книга Ж.-Ф. Ліотара "Постмодерністський стан", яка констатувала настання якісно нового етапу в історії культури. Для його характеристики вживають різні визначення: суперіндустріальна, технотронна, інформаційна, телекомунікаційна культура, культура постсучасна, постмодерністська. Вже у цій різноманітності термінів виявляється складність, багатоманітність, неоднозначність "постмодерністського стану".
Науково-технічний прогрес, який постійно прискорювався впродовж останніх століть, до середини ХХ ст. досягнув такого рівня, що це дало підстави соціологам дійти висновку: на зміну індустріальній цивілізації прийшла нова постіндустріальна. Д. Белл (1919 р. н.), Р. Арон (1905-1983 рр.), З. Бжезінський (1928 р. н.), Г. Маркузе (1898-1979 рр.) намагались осмислити новий стан людства.
Відомий американський футуролог О. Тоффлер (нар. 1928 р.) у книзі "Футурошок" (1970 р.) зазначає: те, що відбувається нині, - не просто промислова революція, а другий водорозділ, який за значенням не менш важливий, аніж перший великий розрив історичної спадкоємності перехід від варварства до цивілізації.
Небувалий технічний прогрес створив основу для прискорення темпів економічного зростання. Д. Белл у працях "Кінець ідеології" (1960 р.) та "Постіндустріальне суспільство" (1976 р.) розглядає зміни, які відбуваються в сучасній економіці. Розвиток електроніки, інформатики, біотехнологій породив якісні зміни в системі виробництва, привів до зменшення ролі важкої промисловості. Домінуючою сферою стала "економіка обслуговування". Це в свою чергу зумовило зміни у соціальній структурі суспільства: провідною соціальною групою стали не підприємці, бізнесмени, як і в індустріальну епоху, а спеціалісти мерітократи (еліта точних знань), когнітаріат (математики, соціологи, економісти, інженери, науковці).
Однією з тенденцій в культурі постмодерної доби є її глобалізація. Електронний звязок, "всесвітнє павутиння" Інтернету перетворюють світ на "всесвітнє село". Процес глобалізації виявляє себе у всіх сферах життя сучасного суспільства економіці, політиці, освіті. Він має і позитивні й негативні наслідки (спроба найрозвинутіших економічних країн навязати свою волю країнам "третього світу", "американізація" економіки багатьох країн тощо).
Проте в сфері культури глобалізація виявляється ще ширше і неоднозначніше. Інколи вона постає як тенденція до нівелювання національних культур, витіснення національних традицій і звичного життєвого укладу, розмивання культурної ідентичності.
Однак варто подивитись на цю проблему з іншого погляду. Ще на початку ХХ ст. російський філософ М. Бердяєв (1874-1948 рр.) розглядав цей період історії як час, коли людський рід перероджується в людство. Єдність, на думку філософа, є чимось якісно відмінним від того, що може стати продуктом "культурного імперіалізму". Становлення істинної єдності культур передбачає не стирання цивілізаційних і культурних особливостей, а збереження самобутності, долучення автономних культурних утворень до широкого, багатовимірного діалогу. Саме це зазначав відомий філософ, культуролог В. Біблер (1918 р.), порівнюючи сучасну культуру з дволиким Янусом, одне обличчя якого звернене "в себе", у глибини власної самобутності, друге до інших культурних світів.
Сучасну культуру нерідко називають інформаційною. Це визначення позначає одну з її принципових відмінностей від культури попередніх історичних періодів.
Кожна епоха в історії культури виробляє засоби не лише продукування, а й трансляції своїх здобутків. Так, культура доіндустріальної доби транслювалась через особистий контакт з іншою людиною, вчителем, мудрецем. З розвитком суспільства виник новий спосіб культурної трансляції писемність, культура стала "книжною". "Культура вуха", яка існувала у стародавньому світі, "культура ока", що сформувалась в добу Середньовіччя й утвердилась у Новий час, виробили певні форми розумової діяльності. Вони значною мірою обумовлені фонетичним алфавітом системою, що складається з окремих елементів, здатних утворювати слова-поняття завдяки певному порядку поєднання і взаємодії.
Сучасна культура культура аудіовізуальна, компютерна, "екранна". Інформаційна культура формує і