Біологічне забруднення харчових продуктів і продовольчої сировини

Информация - Безопасность жизнедеятельности

Другие материалы по предмету Безопасность жизнедеятельности

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Біологічне забруднення харчових продуктів і продовольчої сировини

 

Зміст

 

Вступ

1. Нормативно-законодавча основа безпечності харчової продукції в Україні

2. Біогенні забруднювачі їжі

2.1 Антибіотики

2.2 Гормональні препарати

2.3 Мікотоксини

Використана література

 

 

Вступ

 

Різке погіршення екологічної ситуації практично в усіх регіонах світу, повязане з антропогенною діяльністю людини, вплинуло на якісний склад споживаної їжі. З харчовими продуктами в організм людини надходить велика частина хімічних і біологічних речовин. Вони потрапляють і накопичуються в харчових продуктах і через біологічний ланцюг, що забезпечує обмін речовин між живими організмами, з одного боку, і повітрям, водою, ґрунтами - з іншого, через харчовий ланцюг, що включає всі етапи сільськогосподарського та промислового виробництва продовольчої сировини і харчових продуктів, а також їх зберігання, упакування і маркування. З огляду на це досягнення безпечності належного рівня якості продовольчої сировини і харчових продуктів є одним із найважливіших завдань сучасного суспільства щодо здоровя населення і збереження його генофонду.

Римська декларація Всесвітнього продовольчого саміту 1996 року підтвердила право кожної людини на доступ до безпечних і поживних харчових продуктів відповідно до права на адекватні харчові продукти та права кожної людини на позбавлення голоду.

 

 

 

1. Нормативно-законодавча основа безпечності харчової продукції в Україні

 

В Україні взаємовідношення у сфері виробництва і реалізації харчових продуктів - одного з головних чинників, що забезпечують здоровя населення країни, - нині регулюються такими чинними законами:

  1. Закон України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" від 24.02.1994 р.
  2. Закон України "Про безпечність та якість харчових продуктів" від 23.12.1997 р. (в редакції Закону від 06.09.2005 p.).
  3. Закон України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1998 р.
  4. Закон України "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції" від 14.01.2001 р.
  5. Закон України "Про підтвердження відповідності" від 17.05.2001 р.

Однак зазначені закони не вирішують повною мірою всіх правових проблем, повязаних із багатогалузевим ланцюгом здоровя людини: їжа - виробництво і реалізація харчових продуктів та сировини.

Необхідність формування і реалізації науково-технічної політики в галузі здорового харчування диктується особливою важливістю цієї проблеми, зумовленої:

  1. погіршенням демографічної ситуації в Україні через переважання смертності населення над народжуваністю, у тому числі й у результаті зростання захворювань, зумовлених незадовільним харчуванням;
  2. порушенням збалансованості харчування населення України;
  3. споживання неякісних, фальсифікованих і небезпечних для здоровя людини продуктів.

Нагальною потребою є вживання термінових заходів для підтримання вітчизняних виробників сільськогосподарської сировини та харчової продукції, підвищення рівня самозабезпечення країни харчовими продуктами і продовольчої безпеки країни.

Для зміни ситуації, яка склалася в Україні, ефективнішими є закони прямої дії. Тому у сфері охорони здоровя населення та забезпечення його повноцінним харчуванням особливу актуальність має Закон "Про безпечність та якість харчових продуктів". Цей закон встановлює правові засади забезпечення якості та безпечності харчових продуктів і продовольчої сировини та вимоги щодо запобігання ввезенню на територію України, виготовлення, реалізації, використання, споживання неякісних, небезпечних або фальсифікованих харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів. Його виконання може здійснюватися за умови суворого контролю і нагляду за якістю та безпечністю харчових продуктів і продовольчої сировини під час їх виробництва, зберігання, транспортування, реалізації, використання, утилізації чи знищення спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади в галузі охорони здоровя, захисту прав споживачів, стандартизації, карантину рослин, їхніми органами в Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах Києві і Севастополі в межах їхньої компетенції.

З огляду на наведені вище закони та ситуацію, що склалася, треба посилити загальнодержавні заходи профілактики аліментарнозапежних захворювань, а саме:

  1. розроблення та здійснення освітніх програм, підвищення кваліфікації лікарів і педагогів у сфері харчування;
  2. пропагування основ раціонального харчування серед населення;
  3. сприяння виробництву продуктів підвищеної біологічної цінності відповідно до вимог Всесвітньої декларації та Плану дій у сфері харчування;
  4. ухвалення Державної програми харчування;
  5. сприяння реалізації політики харчування населення.

Важливий складник державної політики в галузі харчування - моніторинг стану здоровя населення.

Термін "моніторинг" зявився перед проведенням Стокгольмської конференції ООН з проблем довкілля 1972 року і за своєю суттю означає "систему повторних спостережень одного або більше показників якості і безпе