Україна на шляху до незалежності (1985-1991рр.)
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
°ють у республіці, не набуло пріоритетного значення цілісне вивчення української культури. Політбюро схвалило план розширення сфери функціонування української мови і підтримало пропозицію письменників про створення товариства шанувальників рідної мови.
Наскільки далеко зайшов процес русифікації, свідчать дані 1988 р. Книги, видані в Україні українською мовою, становили лише 18 відсотків за назвами і 3 відсотки за тиражем. У вищих навчальних закладах українською мовою читалося не більше 5 відсотків лекцій. На 1988/89 навчальний рік не залишилося жодної школи з викладанням усіх предметів українською мовою в Донецьку, Луганську, Миколаєві, Одесі, Харкові, Чернігові. У школах республіки українською мовою навчалося менше половини загальної чисельності учнів.
Під тиском громадськості у жовтні 1989 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон Про мови в Українській РСР. Цим документом юридично закріплювався державний статус української мови. Було гарантовано рівноправність мов усіх народів, які мешкали на території України, і створено умови для розширення сфери функціонування української мови як мови корінного населення. Відповідно до закону впродовж пяти років українська мова мала замінити російську в державних установах.
Проте реальний механізм контролю за виконанням Закону Про мови не передбачався. Не враховувався також опір його запровадженню. Значні матеріальні витрати на впровадження української мови у діловодство не були передбачені в державному бюджеті. Тому закон в основному залишився на папері.
Завдяки гласності почали розкриватися білі плями в історії державної партії та радянського суспільства. Це мало велике значення у пробудженні українського суспільства від політичної летаргії. Відомості про трагічні сторінки історії України безпосередньо впливали на розгортання національно-визвольного руху. Найбільше вразила людей інформація про голодомор 19321933 рр. в УРСР і на Кубані.
Узимку 19821983 рр. українцям США і Канади вперше вдалося привернути увагу світової громадськості до розправи Сталіна з мільйонами українських селян, які були силою загнані до колгоспів, але саботували безрозмірну державну хлібозаготівлю. Вшанування памяті жертв голодомору дало поштовх дослідницькій роботі в цій галузі. У 1984 р. молодий американський вчений Л. Герец почав збирати свідчення людей, які пережили цю трагедію. Саме тоді в Канадському дослідницькому центрі з українського голоду (м. Торонто) було створено науково-популярний фільм Жнива розпуки. Англійський історик Р. Конквест, автор книги Великий терор (про сталінські репресії 19371938 рр.), взявся на прохання української діаспори досліджувати тему радянської колективізації і терору голодом. Наприкінці 1986 р. книга Жнива скорботи була опублікована в Лондоні.
Увага громадськості Заходу до подій піввікової давності в СРСР набула значення гострополітичного чинника після того, як конгрес США у 1986 р. створив спеціальну комісію з голоду в Україні з метою порушення питання на спеціальних слуханнях. Виконавчим директором комісії став викладач Гарвардського університету Дж. Мейс. Конгресмени губилися у здогадках, чому тема терору голодом залишається в Радянському Союзі суворо забороненою. Тому в такий незвичний для законодавчого органу спосіб вони вирішили перевірити, наскільки щирими є запевнення М. Горбачова про гласність і нове мислення.
У відповідь ЦК Компартії України створив власну комісію, до складу якої увійшли видатні науковці, яка мала викрити фальсифікації американських вчених і політиків. Однак власті вже починали втрачати контроль над процесом перебудови, і комісія не виконала партійного доручення. У московській і київській пресі промайнули перші глухі згадки про трагедію 1933 р.
Згадування голоду 1933 р. десятиліттями переслідувалося як антирадянська пропаганда. Визнання його в офіційній доповіді означало, що накладене Сталіним табу зняте. Вчені з ентузіазмом почали вивчати архівні документи. Українська компартійно-радянська номенклатура не гальмувала їхніх зусиль. Навпаки, у 1990 р. в центральному компартійному видавництві Політвидав України вийшов з друку збірник статей і документів Голод 19321933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. Багато документів з партійних архівів виявилися сенсаційними, оскільки викривали механізм організованого Москвою терору, від якого загинули мільйони українських селян.
Комісія розробила план видання джерел з історії України, який перевищував за масштабами все, що було зроблено за радянський час (87 назв, включаючи багатотомні праці). Було вирішено перевидати найоперативнішим репринтним способом визначні памятки української історіографії XIX початку XX ст. (47 назв). Передбачалося перевидати всі основні праці М. Грушевського, у тому числі десятитомну Історію України-Руси, видати двадцятитомник творів Д. Яворницького, історичні праці М. Драгоманова, тритомник спогадів В. Винниченка Відродження нації тощо. Під час розробки плану деякі твори ще перебували під арештом у спецсховищах наукових бібліотек.
У березні 1989 р. в Києві відбулася Всеукраїнська установча конференція добровільного історико-просвітницького товариства Меморіал.
Конференція проголосила створення Українського добровільного історико-просвітницького товариства Меморіал, затвердила його статут і обрала координаційну раду. До складу керівництва Мемо?/p>