Теорія промислової організації
Информация - Экономика
Другие материалы по предмету Экономика
уючих товарів, що необхідно для отримання відповідної інформації фірмами, котрі діють на наступних виробничих стадіях;
г) перерозподіл ризиків з одного сектору економіки в інший;
ґ) використання вертикальної інтеграції як організаційного заходу з метою ухилення від сплати податків на напівфабрикати або як механізму одержання через розумне використання трансферних цін переваг у податкових ставках.
Правові та економічні аспекти вертикальної інтеграції упродовж тривалого часу перебували у центрі наукових дискусій. На ранній стадії полеміки, тобто в період панування уявлень про домінуючу роль факторів монополії, основними були такі питання: вертикальна інтеграція є інструментом цінової дискримінації чи стримування послідовної маржиналізації господарської діяльності; чи має вона на меті створення вхідних барєрів (перешкод новим учасникам ринку в певній галузі). Надалі одні вчені стали прихильниками монополістичних трактувань вертикальної інтеграції (ситуація, за якої діяльність фірми охоплює більш ніж одну стадію процесу перетворення сировини на кінцеву продукцію з метою монополізації її ринку), а інші ефективнісних (ситуація, за якої діяльність фірми охоплює більш ніж одну стадію процесу перетворення сировини на кінцеву продукцію з метою оптимізації оборотного капіталу).
Поступово завоювала популярність концепція вертикальної інтеграції, що виходила з критеріїв ефективності.
За відсутності фізичного чи технологічного аспекту, внаслідок чого технологічні фактори економії витрат асоціювалися з вертикальною інтеграцією, обмеження конкуренції вважалося доцільним. Звідси висновок Дж.-Дж. Стіглера: втручання держави потрібне завжди, коли вертикальна інтеграція передбачає відчутний рівень контролю над ринком хоча б на одній стадії виробничого процесу. Зокрема, вчений наголошував, що коли фірма контролює не менше 20% загальногалузевого виробництва, придбання нею понад 5% виробничого потенціалу фірм, яким вона постачає свою продукцію або у яких купує компоненти, може розцінюватися як порушення антимонопольного законодавства.
Під впливом цих поглядів Правила вертикальних злиттів (1968) у США встановили гранично допустимі частки ринку для фірм, що підлягають купівлі чи продажу, відповідно в 10% і 6%. Правила відображали традиції цієї наукової школи. За трактування фірми як виробничої функції раціональність вертикальної інтеграції, що не мала достатніх технологічних причин, не визнавалася. Оскільки вважалося, що вертикальна інтеграція не повязана з економією трансакційних витрат, навіть незначний ступінь монопольної влади розцінювався як наслідок рішення про інтеграцію. Граничний рівень ринкової частки для тверджень про те, що фірма, яка купує інші компанії, прагне до встановлення чи посилення монопольної влади, становив, за Стіглером, 20%, а у Правилах до 10% .
Дж.-Дж. Стіглер розробив і теорію регулювання (теорія захоплення).
Теорія регулювання теорія, згідно з якою регульована галузь промисловості може мати вигоди від регулювання шляхом захоплення регулюючого органу.
Цьому може сприяти політичний вплив; спеціальні технічні знання, що ставлять регулюючий орган у залежність від галузі; залучення у цей орган працівників з регульованої галузі або можливість для представників регулюючого органу в майбутньому обійняти керівну посаду в галузі тощо.
У 5060-ті роки в США, а згодом і в інших західних країнах набула поширення теорія ефективної конкуренції, представниками якої були Дж.-Дж. Стіглер, Дж.-М. Кларк, Е. Мейзон, К. Едвардс та ін.
Теорія ефективної конкуренції теорія, яка передбачає створення такого економічного механізму, який був би оптимальним з погляду реалізації динамічних економічних функцій, насамперед технічного прогресу, і має на меті віднайдення оптимального господарського механізму.
На думку її авторів, цей механізм перебуває у площині панування монополій, а не досконалої конкуренції.
Найважливішими функціями економічного механізму вчені вважають розподіл ресурсів, тобто забезпечення максимуму виробництва за певного обсягу ресурсів і незмінної техніки; регулювання структури пропозиції; розподіл доходу; пристосування виробничих потужностей до зміни зовнішніх факторів; регулювання технічного прогресу.
Створення теорії ефективної конкуренції зумовило переоцінку цінностей західних економістів. Ідеалам вільної конкуренції було завдано удару.
Згідно з цією концепцією економічна система ринкового господарства є не ідеалом досконалої конкуренції, а набула реальної ринкової форми олігополії (група великих компаній, які здійснюють продаж основної частини продукції певної галузі, що дає їм право впливати на рівень цін). Дж.-Дж. Стіглер є одним з теоретиків олігополії, яка характеризується незначною кількістю компаній-олігопо-лістів; великими масштабами виробництва (стосовно всього обсягу ринку); наявністю перешкод для вторгнення на ринок потенційних нових конкурентів.
У праці Теорія олігополії (1964) Дж.-Дж. Стіглер вказує на негативні властивості олігополії, зокрема, прагнення фірм-олігополістів до змови про ціни чи обсяг виробництва, постійне недовантаження виробничих потужностей, надмірні затрати на рекламу тощо. Але загалом він визначає олігополію як позитивне явище сучасної економіки, оскільки олігополісти шляхом таємних угод прагнуть забезпечити якомога більші прибутки своїх учасників. Він робить с?/p>