Тенденції розвитку університету в Європейському регіоні
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
?сна вища освіта може бути лише загальною і охоплювати всі 100% нових поколінь. Зменшення цього показника, наприклад, до 65% означатиме, що третина населення опиниться на ринку праці з низькою кваліфікацією, отримуватиме відповідні заробітки та відчуватиме свою приниженість.
Інша не менш важлива передумова “якісної вищої освіти” надання молоді професійної компетентності перспективного плану, тобто з орієнтацією на майбутній ринок праці, а не на той, що існував раніше.
Прогнозувати ринок праці на віддалений період в умовах сучасної інформаційно-високотехнологічної революції надзвичайно складно. У так званих “проривних напрямах” програмуванні, створенні нових процесорів, у генній інженерії, де країни концентрують фінанси та інтелект, подвоєння наукової інформації відбувається за період 1-3 роки. Через це науково-викладацький персонал ВНЗ гумбольдтівського типу (такі заклади готують науковців і самі створюють нові наукові знання) змушений практично безперервно оновлювати навчальні плани, модернізувати зміст старих курсів і постійно створювати нові дисципліни [ 14, 11 ].
Внаслідок цього виникає питання: як оцінювати якість вищої освіти в умовах, коли її зміст безперервно змінюється, коли навчальні дисципліни щойно виникли і випускники, які їх опанували, ще не перевірили корисність отриманих знань на практиці?
Мабуть, системи вищої освіти нового зразка, більш чи менш пристосовані до потреб суспільства і економіки знань, виникатимуть “самі собою”, а не на основі такого ж точного і чіткого планування, як було в Радянському Союзі під час розпалу побудови індустріальної економіки. Розвиток систем вищої освіти та його наукове забезпечення відбуватимуться паралельно, бажано, без розриву в часі цих двох процесів.
Проаналізуємо підходи для визначення поняття “якість вищої освіти”, спираючись на широке уявлення про обовязковість вищої освіти і необхідність надати професію кожному представнику нового покоління.
У цих умовах може змінитися роль “держави” і політично-керівних органів в освітніх справах. Державний сектор економіки стане лише складовою частиною всього ринку зайнятості, а тому вища школа орієнтуватиметься на інтереси всього суспільства, а не одних лише державних установ. Вища освіта вже не буде монополією державних органів і стане “справою всього суспільства”, оскільки у створенні та діяльності ВНЗ братимуть участь ресурси з недержавного сектору економіки.
Поглиблення демократії звужуватиме поле авторитарних методів управління як на вищих рівнях соціуму, так і в його широкій основі. Це означає необхідність врахування в системі виховання і навчання дітей і молоді інтересів не лише держави, але й інших впливових суспільних чинників (включаючи і ті, що розташовані за кордоном), та, звичайно, інтереси і пріоритети кожного учня і студента.
На наш погляд, ця обставина вже врахована у Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті, де неодноразово наголошується на тому, що стратегічна орієнтація освітньо-науково комплексу навчання і виховання особистостей і професіоналів, спроможних захищати демократію й успішно діяти в суспільстві знань [57, 75].
У майбутньому національна вища освіта може важатися “якісною” лише у тому разі, коли вона охоплюватиме практично всю спроможну до того чи іншого виду навчання молодь і надаватиме їй необхідну для виходу на ринок праці професійну компетентність. Це завдання може бути вирішене лише у разі перетворення вищої освіти не на державний, а на загальносуспільно-державний пріоритет, коли на вищу освіту витрачатимуться у кілька разів більші фінансові і людські ресурси, ніж нині.
Тому наведені вище визначення “якості освіти” повинні бути уточнені тому, що вища освіта не може залишатися монополією держави. Остання повинна перетворитися не на вищого інспектора, а координатора всіх ресурсів, які скеровуються у вищу освіту, гаранта встановлення доцільних правил функціонування вищих навчальних закладів усіх форм власності і забезпечення дотримання світових і національних “стандартів” тривалості, змісту і методів навчання. На наш погляд, у поширених у Росії визначеннях „якості вищої освіти” також не враховано розподілу ролей держави і громадськості в діяльності ВНЗ.
У російських виданнях державні органи та структури розглядаються як єдині відповідальні за всі справи оцінювання якості діяльності системи вищої освіти. Автори багатьох статей вважають, що найдоцільніше зберегти все наявне в управлінні і контролі, удосконаливши його за рахунок розширення фінансування чи застосування нових інструментальних чи організаційних засобів компютерного тестування, “зовнішнього” єдиного державного іспиту, введення кредитування студентів чи освітніх ваучерів тощо [43;47;50;59;90;96;103 ].
На нашу думку, потребують аналізу погляди науковців Заходу, керівників і експертів ЮНЕСКО, інших міжнародних освітніх організацій на проблему оцінювання і забезпечення якості освіти. Для них характерні дипломатична загальність і гнучкість у формулюваннях, виявлення поваги до загальнолюдських цінностей та конвенцій про права людини і захист дітей, а також врахування найбільш інтегральних світових явищ і тенденцій.
Починаючи з середини ХХ століття, ЮНЕСКО займалася переважно проблемами ліквідації неписьменності у країнах третього світу та підтримкою їх культурного й освітнього розвитку. Лише наприкінці століття до пріоритетних тем ЮНЕСКО було введено вищу освіту,