Температура тiла та ii регуляцiя
Информация - Медицина, физкультура, здравоохранение
Другие материалы по предмету Медицина, физкультура, здравоохранение
?у речовин у мязах i появи мязового тремтiння. Терморецептори збуджуються, виникаСФ вiдчуття холоду - озноб.
Стадiя збереження температури на пiдвищеному рiвнi. Збереження температури на пiдвищеному рiвнi у другiй стадii пояснюСФться змiною установлювальноi точки центру терморегуляцii. При цьому збiльшуСФться тепловiддача внаслiдок розширення периферичних судин; блiда досi шкiра стаСФ гiперемiйованою, гарячою на дотик. ВиникаСФ вiдчуття жару.
Стадiя зниження температури до вихiдного рiвня. У третiй стадii центр терморегуляцii набуваСФ попереднього стану, установлювальна точка повертаСФться до нормального рiвня. Теплота, що накопичилась в органiзмi, виводиться за рахунок розширення судин шкiри, значного потовидiлення i швидкого дихання. Зниження температури може бути поступовим, лiтичним (протягом кiлькох дiб), або швидким, критичним. У разi критичного зниження температури можливе досить рiзке розширення судин, що може спричинити небезпечний для життя колапс.
Типи температурних кривих. Температурна крива пiд час гарячки складаСФться з трьох частин - пiдвищення, стояння i зниження, однак кожна з них, як i крива в цiлому, може мати своi особливостi, якi дають iнформацiю про стан хворого, а також про природу фактора, що спричинив лихоманку.
Видiляють постiйну гарячку, при якiй добовi коливання температури не перевищують 1 С. Спочатку температурна крива рiзко пiдвищуСФться, досягаСФ свого максимуму i утримуСФться 7-9 днiв, а потiм рiзко знижуСФться. Такий тип температурноi кривоi характерний для крупозноi пневмонii, черевного тифу.
При ремiтуючiй гарячцi добовi коливання температури складають 1 -2 С. Вона виникаСФ при пневмонii, туберкульозi.
При сепсисi виникаСФ гектична гарячка, при якiй температура тiла досягаСФ 41 С, а добовi коливання складають 3-5 С.
РЖнтермiтуюча гарячка виникаСФ у хворих на малярiю. Наприклад, при триденнiй малярii напади гарячки виникають через день. Пiд час нападу температура тiла рiзко пiдвищуСФться i утримуСФться на високому рiвнi вiд 30 хв. до 2-3 год., а потiм знижуСФться до вихiдного рiвня або навiть нижче.
Поворотний тип температурноi кривоi характеризуСФться бiльш тривалими перiодами пiдвищення температури (5-8 днiв) та вiдсутнiстю чiткоi регулярностi у виникненнi пароксизмiв i спостерiгаСФться у хворих на поворотний тиф.
Слiд зазначити, що останнiм часом, внаслiдок широкого застосування антибiотикiв, температурнi кривi значною мiрою втратили свою типовiсть.
3.2 Гiпертермiя
Гiпертермiя, або перегрiвання, характеризуСФться пiдвищенням температури тiла вище вiд нормальних величин, яке не повязане iз дiСФю пiрогенних речовин. Розрiзняють екзогенну й ендогенну гiпертермiю. При екзогеннiй гiпертермii температура тiла пiдвищуСФться в результатi затримки тепла в органiзмi на виробництвах з високою температурою зовнiшнього середовища або в районах iз гарячим клiматом. Перегрiванню у цих умовах сприяСФ мязова робота, теплий одяг, висока вологiсть.
При ендогеннiй гiпертермii температура тiла пiдвищуСФться без впливу факторiв зовнiшнього середовища, внаслiдок порушення роботи центру терморегуляцii: при патологii головного мозку, пухлинах, травмах, крововиливах тощо.
3.3 Гiпотермiя
Гiпотермiя - порушення теплового балансу, що характеризуСФться зниженням температури тiла нижче нормальних величин.
Видiляють екзогенну й ендогенну гiпотермiю. Екзогенна гiпотермiя виникаСФ при зниженнi температури навколишнього середовища (в холодну пору року, пiд час операцii з використанням льоду, холодноi води, охолодженого повiтря). Сприяючим фактором СФ збiльшення тепловiддачi внаслiдок вживання алкоголю, невiдповiднiсть одягу тощо. Розвитку гiпотермii сприяСФ також знижена теплопродукцiя в результатi низькоi руховоi активностi, застосування наркотичних речовин). Ендогенна гiпотермiя виникаСФ при тривалому знерухомленнi, деяких ендокринних захворюваннях (гiпотиреоз, недостатнiсть кори надниркових залоз), введеннi деяких лiкарських препаратiв.
Список лiтератури
1. Общая патология человека. Руководство для врачей. Т. 1 и 2. Под ред. А.И. Струкова, В.В. Серова, Д.С. Саркисова. 2-е изд-е, перераб. и дополн. М: Медицина, 1990. 448 с. 416 с.
2. Пауков В.С., Литвицкий П.Ф. Патология: Учебник. М.: Медицина, 2004. 400 с: илл.
3. Патология: Руководство / Под ред. М.А. Пальцева, В.С. Паукова, Э.Г. Улумбекова. М.: ГЭОТАР МЕД, 2002. 960 с.
4. Патологическая физиология. Под ред. А.Д. Адо и В.В. Новицкого. Томск, Издание Томского университета. 1994. 468 с.
5. Руководство по общей патологии. Под ред. Н.К. Хитрова, Д.С. Саркисова, М.А. Пальцева. М.: Медицина, 1999. 728 с.
6. Саркисов Д.С., Пальцев М.А., Хитров Н.К.. Общая патология человека. Издание второе, перераб. и дополн. М.: Медицина, 1997. 608с.