Geum.ru

Суть і значення окремого провадження

Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство

Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство

Вступ

 

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що розгляд справ окремого провадження спрямовується на встановлення певних обставин, юридичних фактів, наявність чи відсутність яких може бути спірною. Залежно від характеру вимоги, переданої на розгляд суду. Кожна з справ окремого провадження має свої, лише їй властиві особливості. Однак усі ці справи мають спільні риси, що відрізняють їх від справ позовного провадження, все це свідчить про необхідність здійснення комплексного дослідження процесуальних особливостей порушення, підготовки, судового розгляду в справах окремого провадження.

Метою дослідження є поглиблення теорії цивільного процесу знаннями щодо особливостей порушення, підготовки, судового розгляду в справах окремого провадження.

Завданнями наукового пошуку є:

  1. визначення змісту поняття окреме провадження;
  2. дослідження категорії справ, які розглядаються судом в порядку окремого провадження;
  3. характеристика осіб, за заявою яких, суд вправі порушувати справи окремого провадження;
  4. характеристика особливостей виникнення спору про право та дій судді і суду в зазначеному випадку;

Обєктом дослідження є норми цивільного процесуального законодавства, які регулюють особливості порушення, підготовки та судового розгляду в справах окремого провадження.

Предметом дослідження є сукупність суспільних відносин, які виникають в процесі порушення, підготовки і судового розгляду в справах окремого провадження.

У вступі визначається актуальність теми, обґрунтовується мета та завдання дослідження, визначаються обєкт та предмет дослідження.

1. Суть і значення окремого провадження

 

Положення римського права, згідно з яким спірне позовне судочинство відокремлювалося від безспірного, добровільного , було відтворене цивільним процесуальним законодавством сучасних держав.

У російському праві відповідно до Статуту цивільного судочинства 1864 р. безспірне, добровільне судочинство одержало назву охоронного, яке, як вважалося, точніше визначало характер провадження, під час здійснення якого суд лише посвідчував або охороняв права окремих осіб. Існувала думка, що охоронне провадження має на меті запобігання правопорушенням, а позовне усунення правопорушень і поновлення порушених прав, у звязку з чим перше називалося запобіжним (превентивним), а друге репресивним.

Відомий дореволюційний процесуаліст Є. В. Васьковський зазначав, що справи охоронного провадження за своєю правовою природою є різними (узаконення позашлюбних дітей, усиновлення, затвердження заповітів, охорона спадкоємства, визнання права власності на нерухоме майно за давністю володіння, скасування й витребування доручень тощо). Охопити їх одним визначенням неможливо, але вони характеризуються тим, що повний перелік цих справ визначений законодавцем на свій розсуд, виходячи з доцільності і практичної зручності. Аналіз справ, віднесених до охоронного провадження, свідчить, що вони мали односторонній і двосторонній характер. В останніх вимога заявника спрямовувалася проти другої особи з протилежними інтересами (справи про викуп родового майна, відібрання доручення, поділ спадщини та виділ певної її частини подружжю тощо), що підтверджує їх спірний характер.

У ЦПК УСРР 1924 р., який був підготовлений за зразком ЦПК РСФРР 1923 р., була передбачена третя частина Окремі провадження, тобто порядок розгляду таких справ, у яких немає спору про право цивільне між сторонами, а є одноособове звернення до суду за встановленням певних правовідносин або визнанням наявності тих чи інших прав. Це провадження не ґрунтувалося на позові. У пояснювальній записці НКЮ УСРР до проекту ЦПК воно визнавалося безспірним.

Зміна у літературі назви охоронне на окреме провадження пояснювалася тим, що першим не охоплювалися всі види непозовного провадження, віднесені до компетенції суду. Назва окреме провадження підкреслювала окремий (особливий), відмінний від позовних справ характер як за суттю, так і за формою провадження. До окремого провадження належали справи: про видачу судових наказів; депозит; розпорядження судом майна померлих; видачу дозволу на звернення у безспірному порядку стягнень на поточні рахунки і вклади у кредитних установах; встановлення обставин, від яких залежить виникнення публічних прав громадян; звільнення від військової служби за релігійними переконаннями за скаргами на дії нотаріусів.

У новій редакції ЦПК УСРР 1929 р. з окремого провадження були виключені зазначені вище перші три категорії справ, однак додана справа про відновлення прав на втрачені цінні папери на предявника. До цього переліку вносилися зміни.

На початку 60-х років у порядку окремого провадження суд розглядав справи: за скаргами на помилки у списках виборців; про стягнення недоїмок і штрафів, за скаргами на дії нотаріусів та інших органів, які виконують нотаріальні дії; про встановлення юридичних фактів; про визначення осіб безвісти відсутніми і безвісно відсутніх померлими; про відновлення прав на втрачені цінні папери на предявника (викликне судочинство); про розірвання шлюбу. Отже, у порядку окремого провадження розглядалися не тільки справи безспірного характеру, а й спірні, що виникли з державних, адміністративних, фінансових та сімейних правовідносин. ЦПК України 1963 р. справи, що виникали з державних, адміністративних, фінансових правовідносин, були виділені у самост?/p>