Сутність та еволюція економічних систем. Поняття та основа класифікації методів управління
Контрольная работа - Экономика
Другие контрольные работы по предмету Экономика
Зміст
6. сутність та еволюція економічних систем
16. поняття та основа класифікації методів управління
ЛІТЕРАТУРА
6. сутність та еволюція економічних систем
Економічна система це надзвичайно складна категорія, що мас розгалужену структуру, систему законів її функціонування і розвитку. Йдеться не про простий набір різних елементів, а про їхню ієрархічну побудову, де є основні системоутворюючі елементи, що визначають природу економічних систем, поєднання загальноекономічних і специфічних законів.
Джерелом розвитку економічних систем, переходу однієї економічної системи у більш високу є суперечності, глибина і гострота яких визначають, чи може система бути удосконалена завдяки реформам і перейти на вищий ступінь розвитку, як ми це бачимо на прикладі еволюції економічної системи капіталізму, чи вона настільки неефективна, настільки зжила себе, що лише революційні методи, тобто ліквідація її, заміна новою системою забезпечать соціально-економічний прогрес, як ми це бачимо на прикладі нашої країни, коли йдеться про перехід від адміністративно-командної системи до ринкової економіки.
Основні структурні елементи економічної системи. Основу економічної системи становить суспільний поділ праці. Це визначається тим, що спеціалізація підприємств на виробництві окремих продуктів і тим більше їхніх частин вузлів, деталей породжує сталі економічні звязки, перетворює народне господарство на єдине ціле. Через це економіка не нагромадження фабрик, заводів, сільськогосподарських, торгових та інших закладів.
Суспільний подія праці перетворює їх на невідємні частини суспільного виробництва.
Сучасні продуктивні сили, що ґрунтуються на розвиненому суспільному поділі праці, є складною структурою взаємоповязаних галузей і виробництв. І якщо вважати, що кожному етапу розвитку суспільства властиві і своєрідна техніка, і технологія виробництва, тобто технологічний спосіб виробництва, і своєрідне співвідношення між сферами та галузями народного господарства, то цілком зрозуміло, що все це знаходить узагальнений вияв у специфічній структурі суспільного виробництва.
Водночас спосіб виробництва охоплює виробничі відносини як суспільну форму продуктивних сил. Через це суспільний поділ праці означає розподіл не лише засобів виробництва, а й робочої сили. Для задоволення різноманітних потреб суспільства потрібні різні та кількісно визначені маси суспільної сукупної праці, які прикладаються у різних сферах і галузях народного господарства, тобто розподіл суспільної праці у відповідних пропорціях. Отже, суспільна організація праці це не хаотичний рух робочої сили, а її розподіл і функціонування у суворій відповідності з потребами суспільства. Пропорціональність суспільного виробництва є обєктивною необхідністю його успішного розвитку.
Взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин знаходить вияв у діалектиці усуспільнення і відокремлення, що визначає організаційно-економічну і соціально-економічну структуру економічної системи. Розвиток продуктивних сил, удосконалення техніки і технології посилюють процеси концентрації виробництва, зростання його усуспільнення. Це зумовлює розвиток форм власності на засоби виробництва, всієї системи виробничих відносин. Усуспільнення виробництва це обєктивно зумовлена форма руху способу виробництва, діалектична єдність загальноекономічного і конкретно-історичного, матеріально-речового і суспільно-економічного змісту. Так, у докапіталістичних формаціях усуспільнення економіки відбувалось у найпростіших формах і виявляло себе слабо. Через це для них була характерна розпорошеність дрібних господарств, що ґрунтувалися на ручній праці.
Капіталізм, створивши велике машинне виробництво, зумовив прискорення процесу злиття розрізнених процесів виробництва у різних галузях виробництва в єдиний взаємоповязаний суспільний процес, істотно розвинув суспільний характер виробництва. Концентрація і централізація капіталу зумовили збільшення розмірів підприємств, розширення меж суспільно комбінованої праці.
Процес усуспільнення виробництва, хоча і має надзвичайно важливе значення, все ж не є абсолютним, адже на кожному етапі розвитку суспільства цей процес взаємодіє з процесом відокремлення. Це єдність протилежностей, оскільки усуспільнення неможливе поза відокремленням. Лише через відокремлення зростає усуспільнення. Проте як би не зростало усуспільнення, воно досягає навіть загальнодержавних масштабів, проте народне господарство будь-якої країни складається з величезної кількості підприємств, обєднань, фірм, які діють на основі відокремлення економічної самостійності, самофінансування, самоокупності, самоуправління. Взаємодія усуспільнення і відокремлення визначають єдність і цілісність економіки, з одного боку, і відмінність, відокремленість господарських одиниць у межах цієї єдності з іншого.
Тривалий час у нашій економічній літературі заперечувалася категорія відокремлення за умов панування загальнодержавної власності, її діалектичний взаємозвязок з усуспільненням. Це призвело до однобічної трактовки, згідно з якою процес усуспільнення відбувається безперервно і неухильно. Досвід засвідчив, що абсолютизація усуспільнення призвела до створення в нашій країні такої економіки, яка за своєю соціально-економічною, організаційно-економічною та технолого-виробничою структурою суперечить суч?/p>