Сутність нагромадження капіталу
Курсовой проект - Экономика
Другие курсовые по предмету Экономика
дження;
2. Способи нагромадження капіталу
2.1 Методи нагромадження капіталу
Перетворення певної грошової суми в засоби виробництва і робочу силу є перший рух, що його робить вартість, яка повинна функціонувати як капітал. Відбувається він на ринку, в сфері обігу. Друга фаза цього руху, процес виробництва, закінчена, оскільки засоби виробництва перетворені на товари, вартість яких перевищує вартість частин, тобто містить у собі первісно авансовий капітал плюс додаткову вартість. Ці товари повинні бути потім знов кинуті в сферу обігу. Треба продавати їх, реалізувати їх вартість у грошах, ці гроші знов перетворити в капітал і так далі, знов з початку. Цей кругооборот, що завжди проходить одні й ті самі послідовні фази, становить обіг капіталу.
Перша умова нагромадження полягає в тому, щоб капіталістові вдалося продати свої товари і знов перетворити в капітал більшу частину одержаних за них грошей. Надалі припускається, що капітал проходить свій процес обігу нормально.
Капіталіст, що виробляє додаткову вартість, тобто висмоктує неоплачену працю безпосередньо з робітників і фіксує її в товарах, перший привласнює собі додаткову вартість, але аж ніяк не є її останнім власником. Він повинен потім поділитися нею з іншими капіталістами, які виконують інші функції в суспільному виробництві в його цілому, із земельним власником і т.д. Отже, додаткова вартість розпадається на різні частини. Різні її частини потрапляють в руки різних категорій осіб і набувають різних, незалежних одна від одної форм, як-от: прибуток, процент, торговий прибуток, земельна рента і т.д. Отже, з одного боку капіталіст, який виробляє товари, продає їх по вартості, причому не будемо розглядати його зворотного повернення на товарний ринок: ні тих нових форм, які приурочують до капіталу і сфері обігу, ні прихованих і них конкретних умов відтворення. З другого боку, приймаємо, що капіталістичний виробник є власником усієї додаткової вартості або представником усіх учасників у її діленні. Таким чином, спочатку розглянемо поняття нагромадження абстрактно як момент безпосереднього процесу виробництва [10, 281].
Оскільки нагромадження відбувається, остільки очевидно, що капіталістові вдається продати вироблений товарі перетворити виручені від цього продажу гроші знов у капітал. Далі: розпад додаткової вартості на різні частини анітрохи не змінює її природи і тих необхідних умов, за яких вона стає елементом нагромадження. Хоч би в якій пропорції розпадалась додаткова вартість на частину, затримувану самим капіталістичним виробником, і частину, яку він віддає іншим, в усякому разі в першу чергу додаткова вартість привласнюється її капіталістичним виробником. Отже, те, що припускаємо при змалюванні процесу нагромадження, те відбувається і в дійсності. З другого боку, розпад додаткової вартості і опосереднюючий рух обігу затемнюють просту форму процесу нагромадження. Тому аналіз останнього і його чистому вигляді потребує попереднього абстрагування від усіх явищ, які приховують внутрішню гру його механізму.
Хоч би яка була суспільна форма процесу виробництва, він в усякому разі повинен бути безперервним, тобто повинен періодично проходити одні й ті самі стадії. Так само, як суспільство не може перестати споживати, так не може воно перестати виробляти. Тому всякий процес суспільного виробництва, який розглядається в постійному звязку і в безперервному потоці свого відновлення, є в той же час процесом відтворення.
Просте відтворення явище не типове для капіталізму, типовим є розширене відтворення, або нагромадження. К.Маркс починає дослідження з простого відтворення, тому що перш ніж приступити до вивчення перетворення додаткової вартості в новий капітал визначається процес відтворення попереднього капіталу, процес відтворення капіталістичних відносин узагалі, абстрагуючись від їхнього розширення. Маркс досліджує, як виробництво додаткової вартості безперервно відтворює свої власні передумови й умови, не ускладнюючи поки що аналізу тим, що ці умови і передумови відтворюються у масштабах, котрі постійно розширюються [3, 274].
Проблемою реального нагромадження капіталу набуває політико-економічного аспекту в тій мірі, в якій на неї можна подивитися крізь призму предмета політичної економії. В умовах науково-технічного прогресу, поряд зі збільшенням речових елементів основного капіталу, швидко зростають вкладення у розвиток духовних продуктивних сил. Інтелектуальний потенціал стає найактивнішим елементом виробництва. У формуванні матеріально-технічної бази виробництва підвищується роль наукових досліджень, кваліфікації, знань і досвіду працівників.
Нині самостійного значення набуває розширене відтворення людського капіталу. Роль цього елемента особливо зросла з другої половини ХХ ст. у звязку з прискореним розвитком нової техніки і технології виробництва. Специфіка цих вкладень у тривалому, віддаленому в часі економічному ефекті. Формування перспективної якості праці потребує залучення значних ресурсів у сферу відтворення людського капіталу. Як показують розрахунки американських економістів, ще в середині століття на частку капіталу припадало більше 33% приросту національного доходу [17, 31].
Основними формами вкладень у відтворення людського капіталу є витрати на освіту, виробничу підготовку, охорону здоровя тощо. Витрати, повязані з відтворенням людськог