Сутнісна характеристика предмета політичної економії та еволюція її розвитку
Дипломная работа - Экономика
Другие дипломы по предмету Экономика
?и сторінок. Так, вчений довершено розкрив анатомію капіталістичного суспільства в його діалектичному розвитку, з усіма суперечностями, класовою боротьбою, його творчим і руйнівним потенціалом. Геніальний діалектик, матеріаліст, що довів природну спроможність капіталізму до відтворення, не побачив у цій спроможності можливостей його трансформації та вдосконалення [4].
Учення К. Маркса дозволило виявити нерозв'язні суперечності і певну обмеженість всього класичного напряму політичній економії. Це напрям, по-перше, багато в чому відображає особливу історичну специфіку економіки Англії в XVII-XIX ст. (період панування одноосібної форми капіталу і вільної конкуренції). Воно володіє рисами несиметричної теорії, що односторонньо відобразила суперечливу дійсність. Тому не випадково з'явилося абсолютно нове, багато в чому протилежне переконання.
1.5 Сучасний етап розвитку політичної економії
Сучасні економічні теорії в основному представлені західними економістами, для яких у XX ст., особливо в останні 40-50 років, притаманна спрямованість на вирішення конкретних економічних проблем. Західній економічній думці властиве і поглиблення її прикладного характеру.
Західна економічна наука в сучасних умовах традиційно займає велике місце в арсеналі засобів, використовуваних для підтримки економічної стабільності, функціонування державно-монополістичних утворень, вдосконалення господарського механізму і підвищення його ефективності. Її еволюція є складним, багатобічним процесом, що розвивається в різних формах, випробовує дію багатьох чинників і що відображає різноманіття соціально-економічних і політичних умов сучасного надзвичайно складного миру [14, с. 65].
Найвидатніші зарубіжні вчені завжди були зайняті глобальними і фундаментальними політико-економічними проблемами. Так, Дж. Бернхем і С. Чейз розробляли теорію народного капіталізму, М. Мінз - теорію колективного капіталізму, Дж.М. Кейнс - теорію регульованого капіталізму, А. Вагнер, В. Зомбарт, П. Самуельсон - теорію змішаної економіки, У. Ростоу, Р. Арон, Дж. Гелбрейт - теорію індустріального суспільства, Л. Ерхард - теорію соціального ринкового господарства і т.д.
На початку XX ст. в США виник інстітуціоналізм, видними представниками якого виступили Торстейн Веблен, Джон Коммонс, Уеслі Мітчелл.
Методологія інстітуціоналістів передбачала: 1) широке використання описово-статистичного методу; 2) історико-генетичний метод; 3) як початкове - категорію інституту (сукупність правових норм, звичаїв, звичок).
Свою назву цей напрям отримав після того, як американський економіст У. Гамільтон в 1916 г. вперше застосував термін інстітуціоналізм [14, с. 92].
Термін інстітуціоналізм (англ. institutionalism від латів. institutio - образ дії, звичай, вказівка) був прийнятий для позначення системи поглядів на суспільство і економіку, в основі якої лежить категорія інституту.
Відкидаючи ідею про виробничі стосунки як основи соціально-економічної структури, інстітуціоналісти сформували свій специфічний підхід до вивчення суспільних явищ, економічного процесу. Одну з центральних проблем розвитку і оновлення економіки інстітуціоналісти бачать в створенні системи соціального контролю над економікою. В організації соціального контролю, в створенні тотально контрольованого суспільства автори інстітуционалізма центральне місце відводять державі.
Концепція соціально-інституційного напряму не залишається без змін. У сучасній західній теорії інстітуционалізм, мабуть, найбільш рухома система поглядів, еволюція якої протікає вельми наочно.
Неолібералізм як економічна теорія розроблена в основному західнонімецькими економістами В. Ойкеном, Л. Ерхардом і їх послідовниками. Головні вихідні пункти зазначеної теорії полягають у тому, що:
1)Приватна власність є фундаментом підприємницької діяльності, реалізації людської свободи, мотивацією повсякденної діяльності людини.
2)Вільна конкуренція - це основа розвитку процвітаючої ринкової системи.
)Держава має захищати приватну власність і вільну конкуренцію на основі антитрестівської політики.
)Держава як верховний суддя має задавати правила гри для всіх субєктів економічної діяльності і суворо контролювати дотримання зазначених правил. У той же час держава не повинна втручатися в механізм конкуренції. Конкуренція - наскільки це можливо, планування - наскільки необхідно - ось критерій неолібералізму.
)І державою, і підприємцями, і організаціями повинна проводитися одна політика - політика реалізації соціальних гарантій і соціальної захищеності всіх членів суспільства. Кожний трудівник має бути впевнений у тому, що буде забезпечений роботою, мати гарантовані заробітну плату, пенсію тощо. Тоді суспільство буде стабільне, динамічне, а його економіка являтиме собою соціальне ринкове господарство [4].
Розроблена Дж.М. Кейнсом теорія державного регулювання капіталістичної економіки по праву дістала назву, що походить з його імені, - кейнсіанство.
Йому належить видатне місце в сучасній економічній думці. На відміну від багатьох своїх сучасників, Дж.М. Кейнс достатньо критично проаналізував капіталістичну економіку і дійшов до нестандартного на той час висновку, що вона далека від приписуваної їй гармонії. Він вважав: капіталізм занадто марнотратний, не повністю використовує можливості виробничих і трудових ресурсів, внаслідок чого значна частина його економічного потенціалу не приносить очі?/p>