Суспільно-політичні фактори змін у складі селян УСРР у 1927-1932 рр.
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?ість "активних контрреволюційних елементів" на час проведення колективізації [30]. Для кожної округи були зазначені початкові та кінцеві терміни вантаження й перевезення розкуркулених сімей. При цьому уся операція повинна була займати у середньому для кожної округи УСРР від 4 до 5 днів, а в цілому для України - від 1 до 2 місяців, тобто була блискавичною за термінами здійснення [31]. Виселенню підлягали усі статево-вікові групи розкуркулених: чоловіки, жінки, діти [32].
Відносно виконавців операції, то виселення проводилося під керівництвом місцевих органів ДПУ, а здійснювалося силами місцевого активу з числа наймитів та колгоспників, найбільш авторитетних та стриманих [33].
Інвалідам, старикам та хворим, яких віднесли до третьої категорії розкуркулених, якщо вони не перебували на утриманні родичів, дозволялося залишитися у селі при умові, що воно не належить до району суцільної колективізації [34]. Їм також залишали будівлі, якщо вони не мали господарчої цінності [35]. Водночас за ними встановлювався постійний контроль, у разі ж виявлення антирадянських настроїв зазначених селян переселяли на "куркульські висілки" [36]. Особливо активні притягалися до судової відповідальності [37].
Щодо молоді та неповнолітніх, то їм при умові їхнього бажання та узгодження з райвиконкомом можна було залишитися в селі з подальшим відбуванням трудових повинностей у земельних товариствах [38].
Піддані іноземних держав, з якими СРСР перебував у дипломатичних відносинах, не підлягали розкуркуленню. Замість їхніх господарств пропонувалося підібрати інші з метою виконання контрольної цифри з виселення [39]. А також у випадку конфіскації у них майна та засобів виробництва збитки відшкодовувалися з коштів місцевого бюджету [40].
Селянські сімї, які підлягали депортації, повинні були самі забезпечити себе засобами виробництва, продовольством на 2 місяці, теплими речами, усе інше підлягало конфіскації. При проведенні її використовувалася кругова порука [41]. Спостерігалася також дискримінація при оплаті їхньої праці [42].
Відносно конфіскованого майна розкуркулених селян, то воно передавалося райвиконкомами колгоспам як внесок наймитів і бідняків й зараховувалося у неподільний фонд колгоспів з обовязковою сплатою заборгованостей державним та кооперативним організаціям з боку ліквідованих куркульських господарств [43]. Конфісковані ж будівлі передавалися бідняцько-наймитським верствам села [44].
Розкуркуленим третьої категорії виділялися земельні ділянки гіршої якості та в найбільш ізольованих і віддалених від колгоспів районах [45]. Однак у залежності від місцевих умов дозволялося перекидати колишні куркульські господарства з території одного села на територію іншого у межах одного району, а також у суміжних задля їхнього обєднання у висілках по 10-20 дворів [46]. При цьому хутірське розселення не допускалося, там, де це було неможливо, дозволялося збільшити або зменшити кількість дворів [47]. Однак на "куркульські висілки", де мешкали представники національних меншин, зокрема німці, не дозволялося переселяти селян іншої національності [48].
Житло й господарські будівлі на висілках споруджувалися за рахунок коштів самих розкуркулених або дозволялося переносити надані їм бідняцькі будівлі [49]. Водночас кожній розкуркуленій сімї задля виконання виробничих завдань та обовязків по здаванню товарної продукції державним і кооперативним організаціям, виконанню агро- та зоомінімуму виділялась певна ділянка землі, прості малоцінні засоби виробництва, фураж з розрахунку можливого обробітку землі та посівні матеріали при обовязковому засіві й у залежності від норми завдання [50].
Населення куркульських виселок було позбавлено виборчих прав, самоврядування та керувалося уповноваженими [51].
При проведенні суцільної колективізації та політики "ліквідації куркульства як класу" владою використовувався принцип "поділяй та пануй", а також політика батога й пряника. Водночас нерідкими були випадки свавілля, що призводило до подальшого загострення соціальної напруги на селі [52].
Щодо форм і методів здійснення організованого вилучення селян для потреб народного господарства, то вони знаходилися у прямій залежності від напрямків його проведення. Організований набір у камяновугільну промисловість відбувався переважно на добровільних засадах. Насамперед вербували наймитів і колгоспників, які раніше працювали на шахтах [53]. При цьому округи закріплювалися за певним вугільним трестом та отримували контрольну цифру з організованого набору колгоспників [54]. Що стосується наймитів, то їхнє вербування здійснювалося спілками сільгоспробітників спільно з органами праці [55].
Формою проведення організованого набору у металургійну промисловість було укладання угод між адміністрацією та колгоспами про постачання робочої сили [56].
Будівництво потребувало значної додаткової кількості робочих рук, що призводило до використання примусових методів організованого набору у вигляді нарядів з вербування та вживання "конкретних заходів за їхнє невиконання" [57].
Оргнабір у шляхове будівництво фактично був мобілізацією, за невиконання якої притягали до судової відповідальності [58]. Насамперед йшлося про відновлення гужової повинності та методів "воєнного комунізму".
Колгоспи повинні були надавати поіменні списки мобілізованих колгоспників у шляхове будівництво та отримували певні відрахування з їхньої зарп?/p>