Суспільно-політичні фактори змін у складі селян УСРР у 1927-1932 рр.
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?вельних криз [7]. У 1930-1932 рр. розширенню обсягів стихійного відпливу сприяла форсована індустріалізація та суцільна насильницька колективізація, зокрема розкуркулення та "політика ліквідації куркульства як класу".
Дії зазначених суспільно-політичних факторів мали свої певні особливості.
Судові переслідування селян носили надзвичайний характер: справи розглядалися за обмежений термін, що робило неможливим обєктивне судочинство [8]. Водночас спостерігалося спрощення судової процедури поряд із збільшенням кількості ознак правопорушень, за які селян притягали до кримінальної відповідальності. Так, у 1927-1932 рр. селян засуджували за невиконання плану хлібозаготівель, умов контрактації, агромінімуму, зоомінімуму, плану мясозаготівель, несплату податків й одноразових платежів під час мобілізації коштів, за відмову від обмолоту зерна, за невмотивований забій худоби, продаж сільськогосподарської продукції на ринку, крадіжки сільськогосподарського майна тощо [9]. Поряд з цим збільшився максимальний термін покарання. Якщо на першому етапі він дорівнював у середньому 5 рокам позбавлення волі, то на другому етапі становив вже 10 років, а в крайніх випадках застосовувалася вища міра покарання - розстріл [10]. При цьому нерідко до судової відповідальності притягалися жінки та люди похилого віку [11]. Також простежувався вибірковий характер судових переслідувань. До середняків, бідняків, колгоспників вимагалося застосовувати менш жорстокі міри покарання, а одноосібників з числа колишніх куркулів та заможних середняків відправляли до Бупру або до концентраційних таборів на значні терміни увязнення [12]. Однак з труднощами проведення державних хлібозаготівель у 1931-1932 рр. одноосібників з числа бідняцько-середняцьких верств села за невиконання покладених на них завдань усе частіше позбавляли волі, а примусова праця майже не використовувалася [13]. На другому етапі, на відміну від першого, збільшувалися обсяги судових переслідувань та їхній центр тяжіння був перенесений з куркулів на середняків [14].
Особливістю здійснення політики суцільної колективізації та "ліквідації куркульства як класу" було застосування позасудового розкуркулення та розподіл куркульських господарств на три категорії в залежності від ступеня небезпеки для радянського режиму. Найбільш економічно міцні господарства віднесли до першої категорії "розкуркулення". Їхні господарі були ізольовані у концтаборах і тюрмах, а сімї вислані у віддалені північні райони СРСР, Далекий Схід, Сибір, на Урал [15]. Праця депортованих використовувалася у лісозаготівельній, гірничій промисловості, будівництві та радгоспах [16].
Віднесені до третьої категорії складали більшість серед розкуркулених [17]. Вони залишалися в Україні та використовувалися як трудові дружини або артілі на будівництві, меліоративних та дорожніх роботах, шахтах, каменоломнях, піщаних та камяних карєрах тощо [18].
Особливістю проведення організованого набору був перехід до колективного вербування колгоспників замість індивідуального. А також здійснення організованого набору не на сезонну, а на постійну роботу через укладання угод між колгоспами (райколгоспспілками) та відділами праці УСРР або господарчими органами [19]. Тому організований набір фактично був засобом вилучення надлишків працездатних колгоспників для потреб народного господарства.
Особливістю дії стихійного відпливу було те, що він охопив представників усіх соціальних верств та статево-вікових груп села [20]. Держава, з одного боку, сприяла прийому на роботу наймитсько-середняцьких верств села, а з іншого - обмежувала приплив у міста спочатку забороною кидати свої господарства заможним верствам села, а потім введенням так званих "внутрішніх паспортів" [21]. Тому у 1927-1929 рр. стихійний відплив відбувався легально, а у 1930-1932 рр. -нелегально.
Щодо форм і методів дії суспільно-політичних факторів, то розглядання судових справ на першому етапі проводилося окружними слідчими, суддями та прокурорами. Над злісними неплатниками влаштовували показові процеси за участю громадських обвинувачів [22]. На другому етапі розглядання справ відбувалося переважно на виїзних сесіях, в яких брали участь спеціально сформовані бригади суддів, прокурорів і громадських обвинувачів з числа слідчих або активу села та районів [23]. Результати виїзних сесій нерідко друкувалися у періодичних виданнях. Метою цього була необхідність наочно продемонструвати, що чекає на тих, хто чинить опір реконструкції сільського господарства. Суди та прокуратура у 1930-1932 рр. почали безпосередньо брати участь у контролі за виконанням сільськогосподарських робіт [24]. У цей період фактично відмінялися пільги для селян - підданих іноземних держав, зокрема німців [25].
Наркомат юстиції УСРР встановлював терміни розглядання справ. Так, на першому етапі термін розгляду справ коливався від 3 до 7 днів [26]. А на другому етапі вимагалося якнайшвидше розглядати порушені справи проти селян [27]. До судової відповідальності притягалися селяни не тільки за ініціативою уповноважених райвиконкомів і сільрад, але й міліції та ДПУ [28].
При проведенні суцільної насильницької колективізації та "ліквідації куркульства як класу" встановлювалося кількісне завдання для округ по розкуркуленню та виселенню куркулів у прямій залежності від кількості в них районів суцільної колективізації [29]. Також приділялася увага політичному становищу в окрузі у минулі роки та враховувалася наяв?/p>