Суспільно-політичний лад і право України в період національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького
Информация - История
Другие материалы по предмету История
кий характер. Навіть міста, обсаджені польськими магнатами, мали українську людність (наприклад Бориспіль, обсаджений Жолкевським).
Місцеве самоврядування відокремлювало міщан від полкової місцевої адміністрації. Міста мали магістрати, містечка з міщанським населенням ратуші. За магдебурзьким правом у магістратах були війти, бурмістри, райці, лавники і писар. В теорії війт та лавники виконували судові функції, а бурмистер та райці адміністративно-фінансові. Проте, в українських містах цього розподілу функцій не додержувались. Взагалі міста з більш розвиненою торгівлею мали розвиненіше самоврядування.
Поволі міщани стають багатими купцями, міськими патриціями, які впливають на міське життя. Їх сини та дочки одружуються з представниками вищої старшини. Наприклад, Іван Максимович, був славетним професором Києво-Могилянської Колегії, архиєпископом Чернігівським, митрополитом Тобольським. Так вища торговельна аристократія обєднувалася з козацькою аристократією.
Козацтво. Протягом першої половини XVII ст., не зважаючи на тяжку поразку над Солоницею, страту Наливайка та Шаули, козаки не склали зброї. Серед козацтва позначилися дві течії: радикальна та поміркована. Перша група складалася з незаможних, неосілих козаків, безземельних селян, почасти ремісників, які шукали у війні кращої долі та займали непримиренно вороже становище до шляхти та поляків. Другу групу становили заможні люди, що мали свої ґрунти, двори, мали звязки з заможними верствами міщанами, шляхтою. Вони старалися поліпшити своє становище шляхом згоди з урядом. Але обидві групи прагнули свободи.
Городові козаки стали окремим суспільним станом, якого не було ніде в Речі Посполитій. Ставлення уряду до нього було непевне: з одного боку козаки були конче потрібні для держави, як оборона від татар, і тому уряд визнавав їх як стан, але з другого боку уряд завжди побоювався козаків і хотів їх зліквідувати. Це виявлялося в коливанні цифри реєстрових козаків: після кожної перемоги уряд зменшував число їх, але нова потреба в допомозі козаків примушувала знову збільшувати їх число (в 1624 році було 6 000 реєстрових козаків, в 1630 р. 8 000, в 1635 р. 7000, в 1637 р.3000, в 1638 р. 6 000).
Козаки були проміжним станом між шляхтою і селянами. Як шляхта, козаки були зобовязані службою, були звільнені від кріпацтва та панщини. Козаків відокремлювала від селян воля, але від шляхти те, що вони не мали закріпаченого селянства. Вищі козацькі верстви прагнули здобути права рівні зі шляхтою, в тому числі право володіти селянами. Це заміняла поява залежних від козаків підсусідків, які мешкали на їх землі, працювали на них, але були вільні щодо права переходу.
Політичні обставини складалися так, що значення козацтва наприкінці XVI на початку XVII ст. зростало. З початку XVII ст. козаки живуть під виборною старшиною, ігноруючи польську владу: ані магістратів по містах, ані старостів, ані гетьманів не слухають, самі собі права встановлюють, урядовців та інших старших не визнають, в державі другу державу заводять, представляв король становище України в інструкції для соймиків.
Селянство. Селяни швидко втрачали свої права на землі, на право самоуправління, на саму свободу. Шляхта та магнати, використовуючи владу, що її дістали під час безкоролівя 1573 року, обмежували права селян. Перестали існувати села на руському праві самоурядування, пани усували виборний лад, призначали своїх тівунів чи отаманів, забороняли віча, скасували селянські копні суди, замінивши їх судами панськими Селяни втратили права ловити звіра, закладати в лісах пасіки, рибалити на річках та озерах, рубати в лісах дерева. Навіть млини не вільно було мати селянам, і вони повинні були молоти своє збіжжя на панських млинах. Проведено обмір ґрунтів і зменшено розмір землі, якою міг володіти селянин. Найкращі ґрунти пани забирали собі. Селянські господарства обкладено податками із збіжжя, худоби, птиці, бджіл. Панщина з 13-14 днів На рік досягала двох днів на тиждень, не рахуючи додаткових робіт на жнивах, косовиці, в лісах, на будуванні гребель, мостів, на лагодженні шляхті. В шляхетських маєтностях становище селян було ще гірше: вони не мали жодної оборони, бо суд там був панський. Ішла боротьба різними засобами: селяни нищили панське добро, ліси, ставки. А найчастіше вони тікали на схід, на слободи або на Запоріжжя. Селянин в очах пана був холопом, бидлом, носієм нижчої культури. А за цим і його мова та віра були холопські. Верхівку серед селянства становили війти, які творили сільську аристократію. З родин війтів часто походило духовенство. Заможні селяни найбільше жертвували на церкви та монастирі.
Таким чином у XVII ст. українська козацька і селянська колонізація, переливаючись за московський кордон, залюднювала переважно Слобожанщину, але переходила й далі до Сівська, Ливен, басейну Дону, доходила до середини Волги. Внаслідок цієї нової колонізації поширювались межі української осілості, і величезна територія, що дорівнює приблизно половині України, приєднувалась до неї з етнографічного погляду. Задніпрянські слободи стали головним резервуаром людської сили під час повстань. Там завжди знаходилися багаті резерви людей, готових підтримати повстання [№ 5 с 209-220].
1.3 Державний устрій
Тривалий час український народ не мав власної національної держави, що було унікальним явищем: організований у класове суспільство народ був позбавлений національної державності. Щоб усунути загрозу зникнення ук