Суб’єктивна сторона порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
Субєктивна сторона порушення прав на обєкт права інтелектуальної власності
Ознака протиправності діяння для порушення прав на обєкт права інтелектуальної власності, полягає в тому, що спеціальними законами, встановлюються певні правила й норми, які винна особа порушує, незаконно використовуючи обєкти права інтелектуальної власності.
Протиправність адміністративного проступку нерозривно повязана з наступною ознакою - винністю, яка характеризує адміністративне правопорушення у сфері інтелектуальної власності стосовно субєкта як вираз його волі й розуму.
Ознака караність означає, що адміністративним правопорушенням у сфері інтелектуальної власності може бути тільки таке діяння, за яке в КУпАП передбачено адміністративне стягнення.
За загальним правилом, підставою для настання адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення - протиправного винного діяння. Якщо протиправність є формально-правовою ознакою, яка не викликає ускладнень під час кваліфікації, то проблема визначення вини суб'єкта завжди становила інтерес як для науковців, так і для практиків.
Однією з ознак субєктивної сторони будь-якого правопорушення є вина. Кодекс України про адміністративні правопорушення не дає офіційного поняття вини, а визначає її у статтях 10 та 11 КУпАП через форми: умисел та необережність. Поняття вини дає наука адміністративного права. Вина - це психічне ставлення особи до вчинюваного нею суспільно небезпечного діяння та його наслідків.
Практичне значення зясування вини у правопорушеннях, передбачених ст. 51-2 КУпАП, полягає в необхідності доказування умисного заподіяння шкоди праву на обєкти права інтелектуальної власності.
Аналіз диспозиції статті ст. 51-2 КУпАП, дозволяє дійти висновку про наявність умисного порушення прав на обєкти права інтелектуальної власності, що завдало матеріальної шкоди у певному розмірі.
Відповідно до ст. 10 КУпАП, умисел може бути прямим (особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання) або непрямим (особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання) [9]. Отже, винна особа при порушенні прав на обєкт права інтелектуальної власності усвідомлювала, що незаконно використовує обєкти права інтелектуальної власності, привласнює авторство на такі обєкти або по-іншому умисно порушує права на обєкти права інтелектуальної власності, передбачала можливість завдавання матеріальної шкоди і бажала або допускала ці наслідки.
Вольовий зміст умислу зясовується через ставлення субєкта до суспільно небезпечного діяння, вчинюваного ним. Інтелектуальний момент прямого умислу передбачає усвідомлення субєктом фактичного змісту вчинюваних ним дій, тобто усвідомлення суспільної небезпеки. Особа повинна усвідомлювати окрім фактичних результатів свого діяння, і те, що ним порушується чуже субєктивне право и те, що це порушення не має під собою законних підстав. Усвідомлення суспільної небезпеки означає, що особа оцінює своє діяння як суспільно небезпечне. Воно вміщує уявлення субєкта про характер права інтелектуальної власності, на яке спрямоване посягання, зміст дій, за допомогою яких порушується це право тощо.
Передбачення настання суспільнонебезпечних наслідків означає уявлення винної особи, хоча б у загальних рисах, про ту шкоду, якої буде завдано його діяннями [3, с. 94]. Наприклад, при виготовленні контрафактної друкованої продукції винна особа може точно не знати, кому і в якому конкретно розмірі завдає шкоди.
Якщо необхідність лише умислу стосовно діяння беззаперечна, то до наслідків цього правопорушення субєкт може ставитися необережно.
У теорії кримінального права вважається, що злочини з подвійною формою вини вважаються умисними, якщо у визначеному законом складі злочину передбачено вину особи щодо вчиненого нею діяння та його прямих наслідків - лише у формі умислу, а щодо похідних (вторинних) наслідків - як у формі умислу, так і необережності [16, c. 146]. Отже, за аналогією з кримінальним правом можна стверджувати, що, зважаючи на передбачення в диспозиції ст. 51-2 КУпАП умисної форми вини щодо діяння (порушення прав на обєкт права інтелектуальної власності) та його наслідків (завдання матеріальної шкоди), загалом розглядуване правопорушення слід вважати таким, що вчиняється умисно.
Оскільки в попередньому підпункті вже порушено питання про визнання юридичної особи субєктом адміністративної відповідальності та обґрунтовано необхідність законодавчого врегулювання цієї проблеми, то проведення аналізу вини юридичної особи в межах цього пункту є обовязковим.
На сьогодні концепція винності юридичної особи залишається однозначно невирішеною, оскільки серед науковців немає одностайності щодо її розуміння.
Одні вчені пропонують визначати вину юридичної особи за протиправними наслідками її діяльності [17, с. 307-308]. Більшість схиляються докомплексного розуміння вини юридичної особи, що поєднує обєктивний і субєктивний підходи[15]. О.С. Літошенко, підтримуючи іншу позицію щодо визначення вини юридичної особи, зазначає, що вина юридичної особи постає як психічне ставлення осіб, котрі перебувають у безпосередніх організаційно-правових відносинах з нею, причетних до протиправних діянь, виражених в актах юриди