Суб’єктивна сторона порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
ати, що гранична стриманість при законодавчому регулюванні інституту вини юридичних осіб пояснюється, з одного боку, недостатньою розробленістю його в доктрині адміністративного права, а з іншого - бажанням не приймати поспішних рішень з надзвичайно непростого питання.
Правопорушення, вчинювані з умислом, до яких належать порушення прав на обєкт права інтелектуальної власності, характеризуються мотивом і метою дій винної особи.
Слід зауважити, що мотив та мету при порушенні прав на обєкт права інтелектуальної власності в диспозиції ст. 51-2 КУпАП законодавцем не передбачено, а отже вони не є обовязковими ознаками цього правопорушення і не впливають на кваліфікацію. Вважаємо доцільним підтримати думку, що порушення прав на обєкт права інтелектуальної власності може вчиниться з різних мотивів: отримання прибутку, призначення на посаду, заради слави тощо. Наприклад, плагіат може бути здійсненим з метою вступу до творчої спілки, захисту дисертації тощо [9, с. 98]. Деякими вченими пропонувалося визнавати метою правопорушень у сфері інтелектуальної власності користь [7, с. 141. Матеріали проаналізованих справ також свідчать про пріоритетність корисливих мотивів зазначених правопорушень. Наведемо приклад корисливої спрямованості правопорушень, передбачених ст. 51-2 КУпАП. Безплатний обмін неліцензійними компютерними програмами не можна назвати безкорисним, оскільки придбано послугу (використання можливостей компютерної програми), яка в нормальних економічних відносинах є платною, а винна особа користується нею, не вносячи ніякої плати, частина якої повинна йти правовласникові. Саме тому корисливість полягає вже в тому, що особа шляхом використання обєкта права інтелектуальної власності звільняє себе від будь-яких витрат. Отже, доходимо висновку про те, що в більшості випадків порушення прав на обєкт права інтелектуальної власності вчиняються з корисливих мотивів.
Мета адміністративного правопорушення в більшості випадків збігається з його мотивами, хоча іноді набуває самостійного значення. Мета правопорушення як остаточний результат, до якого прагне порушник, вчиняючи діяння передбачене ст. 51-2 КУпАП, - це нажива, незаконне збагачення, суспільне визнання тощо. Ми вважаємо, що не впливаючи на кваліфікацію у випадку порушення прав на обєкт права інтелектуальної власності, мета повинна враховуватися під час призначення стягнення.
Адміністративне порушення прав на обєкт права інтелектуальної власності можна визначити як суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння (дію або бездіяльність) фізичної або юридичної особи, що порушує закріплені в законах або інших нормативно-правових актах права на результати інтелектуальної діяльності й прирівняні до них обєкти, за що ст. 51-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність.
Ознака суспільної небезпечності надзвичайно важлива для характеристики адміністративних правопорушень у сфері інтелектуальної власності, оскільки їх вчинення спричиняє не тільки порушення встановлених правил, але і прав та законних інтересів необмеженого кола осіб - як правовласників, так і споживачів.
Останніми роками, у звязку з триваючою адміністративною реформою та необхідністю прийняття нового Кодексу України про адміністративні правопорушення вельми актуальною і потребуючою додаткового наукового дослідження є проблема адміністративної відповідальності юридичних осіб, яка на сьогодні вважається дискусійною.
Дискусійність цього питання повязана з сутністю юридичної особи як правової фікції, що виявляється, зокрема, у відсутності в неї волі та психічного ставлення до вчиненого протиправного діяння.
Тлумачення юридичної особи в адміністративному праві ще не вироблено, тому для зясування цього терміна необхідно звернутися до цивільного законодавства (ст. 80 ЦК України), яким визначено, що юридична особа, в першу чергу, - це організація, створена та зареєстрована у встановленому законом порядку [3].
У законодавстві не розкривається сутність поняття організація. У науці адміністративного права організацію розуміють якколектив людей в організаційній єдності, юридично оформлений і призначений для виконання відповідних завдань соціально-культурного, господарського або іншого характеру. Кожна організація має свою структуру з органом або системою органів управління. Тим часом не кожна така організація вважається юридичною особою. Для того, щоб організація могла набути статусу юридичної особи, необхідна наявність таких рис:
- мати відокремлене майно;
нести самостійну відповідальність за своїми зобовязаннями власним майном;
виступати в цивільному обігу й суді від власного імені;
- мати самостійний баланс і кошторис [11, с. 176].
Відповідно до Господарського кодексу України, юридична особа вважається створеною (правоздатною) з моменту її державної реєстрації [2].
Названа ознака має важливе значення для визначення юридичної особи як субєкта адміністративної відповідальності, оскільки до державної реєстрації організація не є юридичною особою і, природно, не може розглядатися як субєкт адміністративної відповідальності.
Крім того, для притягнення юридичної особи до адміністративної відповідальності необхідною умовою є факт адміністративного правопорушення. За загальним правилом, субєкт правопорушення і субєкт відповідальності збігається, тобто є однією й тією ж особою. Постає питання: чи в змозі юридична особа як організація, колектив людей, нерідко чи?/p>