Стратегія ввічливості в англійській мові та шляхи оволодіння нею на початковому етапі в середній школі
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
ого мовного ввічливості і соціально малоприемлеми. Звичайно, для освоєння мистецтва вести бесіду потрібно не лише опанування комунікативно-адекватних граматичних форм, але починати треба саме з них. Не треба уникати декларативних питань. Тим більше що через міжмовну аналогію багато хто з них легше піддається засвоєнню російськомовним виучуваним. Побічність вираження, помякшення наказових інтонацій питальний вислову і в цілому помякшення категоричності вираження служать надійними способами залучення особи до іншомовних норм мовної поведінки в процесі навчання англійській мові.
1.3 Педагогічні для психологічні аспекти формування мовної ввічливості як компонента іншомовного навчання
У середніх класах учні впритул приступають до засвоєння окремих учбових предметів, тобто до засвоєння системи наукових понять, системи причинно-наслідкових залежностей, складових вміст відповідного учбового предмету. Правда, і в кінці молодшого шкільного віку в учбову програму вже вводяться такі предмети, як природознавство, географія, історія. Але на цій стадії навчання вказані предмети носять ще дуже конкретний, описовий характер. У VVIII класах ці ж предмети набувають набагато більш відвернутого вмісту, але, що саме головне, в навчальну програму починають входити зовсім нові учбові предмети, що предявляють до засвоєння знань що вчаться принципово інші вимоги. До таких предметів відносяться іноземні мови, фізика, хімія, алгебра, геометрія і ін.
Вказані учбові предмети виступають перед учнями як особлива галузь теоретичних знань, що часто не мають безпосередньої наочної опори ні в життєвих представленнях дитяти, ні в тих знаннях, які він придбав в початкових класах школи. Більш того, інколи ці нові знання вступають навіть в протиріччя і з його плотським досвідом і з тими уявленнями, які він придбав до навчання в середніх класах. Наприклад, дитя повинне зрозуміти і осмислити, що при діленні дробу на дріб число збільшується, а при множенні зменшується, хоча в початкових класах, маючи на увазі цілі числа, він звикся думати якраз навпаки. Причому це зворотна вистава (а саме те, що при діленні число зменшується, а при множенні збільшується) повністю відповідає і його щоденному практичному досвіду.[9]
Отже, на відміну від початкових класів, знання, що набувають в середній школі, часто виступають для учнів як що знаходяться в протиріччі з безпосередньо сприйманою ними дійсністю. Тому доведення до свідомості школярів звязку отриманих ними знань з дійсністю при навчанні основам наук повинно стати спеціальним завданням. За системою шкільних знань він повинен побачити світ у всьому його конкретному різноманітті. А це останнє ускладнюється тим, що багаточисельні поняття і закони, що засвоюються в середніх класах школи, можуть бути віднесені до дійсності лише опосередкований, через систему інших понять. Це у свою чергу вимагає від школярів того, аби вони навчилися в процесі свого мислення базуватися не лише на конкретних предметів (або їх уявлень) до понять і назад, але і від одного абстрактного поняття до іншого. Інакше кажучи, це вимагає, аби школярі-підлітки навчилися міркувати в суто теоретичному плані.
Крім того, відсутність прямого звязку між житейською практикою школяра і вмістом тих знань, які він засвоює в системі нових учбових предметів, не дозволяє при навчанні в VVIII класах цілком спиратися на той безпосередній інтерес до явищ і фактів дійсності, до їх причин і наслідків, який був основою навчання в молодших класах школи.
У цьому віці пізнавальний інтерес починає відрізнятися і ще однією якісно новою особливістю, а саме він часто набуває особистісний характеру. У молодшому шкільному віці пізнавальні інтереси дітей, як правило, є епізодичними. Вони виникають в певній ситуації, найчастіше під безпосередньою дією уроку, і майже завжди згасають, як тільки урок закінчився або коли дитя отримало відомості, що задовольнили цей його епізодичний інтерес. У підлітковому віці інтерес часто отримує стійкий, постійний характер. Він вже не повязаний безпосередньо з ситуацією і, як правило, нею і не породжується. Такий інтерес виникає поступово, у міру накопичення знань і спирається на внутрішню логіку цього знання. Тому особовий інтерес активний і, можна сказати, невичерпний. Навпаки, чим більше взнає школяр про той, що цікавить його предмет, тим більший інтерес до цього предмету у нього виникає.
Інтерес до етичних якостей людей, норм їх поведінки, до їх взаємин один з одним, їх етичним вчинкам наводить в середньому шкільному віці до формування етичних ідеалів, втілених в духовній подобі людини. Етично-психологічний ідеал в підліткаце не лише знана ним обєктивна етична категорія, цеемоційно забарвлений, внутрішньо прийнятий підлітком образ, який стає регулювальником його власної поведінки і критерієм оцінки поведінки інших людей.[9]
Поведінка людей підкоряється певним правилам. Серед цих правил є норми, властиві всьому людству, або групам культур, що обєднуються в того або іншого типа цивілізації (такий, як цивілізація сучасної Західної Європи і Північної Америки, цивілізація Південно-східної Азії і так далі), або національним культурам (на цьому засновані стереотипи поведінки, наприклад, "типового англійця", "типового француза" і так далі), а також субкультурі і соціолектам (до них відносяться поведінка і стиль життя студентської молоді, представників середнього класу і так далі) або окремим людям (ці норми скла?/p>