Стародавні держави і право на території України
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
ру (сплачувалася членами общини у разі відмови або неможливості общини видати злочинця).
Продаж штраф, що йшов до скарбниці князя.
Урок грошова компенсація потерпілому від злочинців.
Головщина грошове стягнення на користь сімї чи родичів убитого.
Судовий процес на Русі називався “тяжба”. Сторонами виступали як юридичні (церква, верв), так і фізичні особи. Не могли бути свідками жінки і закупи. Процесуальні сторони називалися істцями, сутяжниками чи супротивниками.
Судовий процес розпочинав потерпілий. Він самостійно домовлявся зі своїм супротивником щодо передачі спору до суду або ж від імені останнього передавав виклик. В обох випадках неявка до суду тягнула за собою заочний вирок. За необхідності підсудного могли доставити до суду силою. Суд виконував лише роль посередника.
Судовий процес мав обвинувачувально-змагальний характер.
Способами знаходження відповідача були:
заклич (заява позивача, що оголошувалася на торжищі з описом вкраденої речі);
звід (у разі знаходження речі протягом 3 днів, виявлення її в іншому місті або відмови звинувачуваного у недобросовісності вчинку позивач звертався до нинішнього власника речі зі словами “іди на звід і скажи де взяв”);
гоніння сліду (пошук злочинця, не спійманого на місці злочину, по залишених слідах).
Види судових доказів:
Власне зізнання. Незаперечний доказ, після якого розгляд справи вважався завершеним.
Речові докази. Йдеться про сліди побоїв, знайдені вкрадені речі, перебування трупа на території верви.
Свідки. Це свідчення видоків, тобто очевидців злочину, та послухів гарантів доброї волі однієї чи іншої сторони судового процесу.
Присяга (рота або клятва). Існувала двох видів. Перший вид полягав у підкріпленні істинності певного показання призиванням імені Бога (закликання Бога у свідки). Така клятва називалася “ротою”. З прийняттям християнства зявилася присяга на хресті та на Біблії чи Євангелії. Розрізняли присягу додаткову, яка надавалася позивачу за відсутності інших доказів або у незначних позовах, і очищувальну, що надавалася відповідачу також за відсутності інших доказів, якщо він заслуговував на довіру. Відмова від присяги вела до звинувачення.
Суд Божий (суд мечем). Різновидом суду Божого був поєдинок або поле. Він використовувався у разі присяги обох сторін. Винуватим вважався той, хто програв бій. Іншим різновидом суду Божого були ордалії випробування вогнем, залізом і мечем, а з появою християнства випробування хрестом. За “Руською Правдою” передбачалося випробування водою і залізом у разі недостатності доказів або коли позов був наклепний.
Зовнішні ознаки доказу (синці, сліди від побоїв), а також “лицо” знайдені у підозрюваного речові докази (звідси “факт на лицо”).
Жереб. До нього доходило тоді, коли сторони відмовлялися від присяги або таким чином суд вирішував кому присягати.
Галицько-Волинська держава
У середині ХІІ ст. Київська Русь розпалася на півтора десятки князівств: Київське, Переяславське, Володимиро-Суздальське, Смоленське, Чернігівське та інші. Вони, у свою чергу, поділялися на менші князівства.
В одних землях утворилися феодальні республіки (Новгород, Псков), в інших - князівства з міцною князівською владою (Володимиро-Суздальське) або князівства із сильною боярською аристократією (Галицьке).
Одним з найбільш потужних князівств Київської Русі було Галицько-Волинське князівство. Воно стало безпосереднім спадкоємцем Русі. Після занепаду Києва саме туди переміщується центр економічного і політичного життя південно-західної гілки східних словян.
Його піднесенню сприяло географічне положення (далеко від кочовиків і влади Київських князів, важливі торгові шляхи), необхідність спільної боротьби проти польських і угорських зазіхань, обєднавча політика Романа Мстиславича і Данила Галицького.
До завоювання Володимиром Великим Галицько-Волинських земель їх населяли дуліби (волиняни), бужани, тиверці, білі хорвати.
Після смерті Ярослава Мудрого на Волині правили його нащадки: Ігор, Ізяслав, Ярополк, Ярослав, потім Мономаховичі, у Галичині його правнуки Ростиславичі.
З ослабленням Київської Русі у 1141 р. виникає Галицьке, а 1146 р. Волинське князівства.
Розквіт Галицького князівства припадає на період правління Ярослава Осмомисла (1152-1187), Волинського Романа Мстиславича (1170-1205).
В історії Галицько-Волинського князівства можна виділити такі етапи:
1199-1205 рр., коли Роман Мстиславич обєднав Волинь і Галичину. Природно й економічно ці землі були близькі, а політично і соціально контрастні. Волинь була централізованою і згуртованою, бояри служили князю. А Галичина до обєднання залишалася неконсолідованою. У князівстві панували бояри, а не князь. Галицько-Волинське князівство в цей період трималося на авторитеті і військовій силі князя.
1205-1238 рр. Саме тоді стався тимчасовий розпад князівства. Втручання бояр у справи престолонаслідування (боярин Кормильчич) посилилися, відчувався тиск з боку Польщі й Угорщини. Відбувалася боротьба Данила Галицького і його брата Василька за відновлення єдності князівства.
1238-1240 рр. Відновилася єдність князівства. Данило Галицький успішно відбиває напади Польщі, Угорщини, Тевтонського ордену. Встановлюється влада над Києвом (1239). Однак обєднанню усіх цих земель під владою Данила Галицького завадила монголо-татарська навала.
Остаточне обєднання галицько-волинських земель сталося у 1245 р.
1240-1340 рр. Розп