Станово-представницька монархія в Англії. Виникнення парламенту, його компетенція. Статути і ордонанси
Контрольная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие контрольные работы по предмету Юриспруденция, право, государство
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Навчально-консультаційний центр ОНЮА в м. Черкаси
Одеська національна юридична академія
Контрольна робота
з дисципліни: Історія держави та права зарубіжних країн
Станово-представницька монархія в Англії. Виникнення парламенту, його компетенція. Статути і ордонанси
Виконав:
студент І курсу
групи ЮЗ 101
Вюник А.В.
Черкаси 2009р.
Станово-представницька монархія в Англії. Виникнення парламенту, його компетенція. Статути і ордонанси
У ХІІ ХІІІ століттях в Англії сформувалася порівняно сильна централізована монархія. Це призвело до надзвичайного свавілля та деспотизму королівської влади. В особистих та династичних інтересах королі вимагали від населення все більше грошей і повинностей та здійснювали свою політику (особливо зовнішню) незважаючи на інтереси країни. Авторитет королівської влади нерідко використовували на шкоду значної частини панівного класу. Це спричинило опозиційні виступи. Як результат, буквально всі прошарки суспільства барони, лицарі, міщани, селяни виступили проти короля за обмеження його влади.
Перший британський парламент був скликаний у 1258 р. Король Генріх ІІІ спробував посилити податковий гніт, що викликало виступ феодальних магнатів. Їх вимоги зводилися до скликання загальної ради баронів, яка за задумом, повинна була провести перебудову усієї системи державного правління з метою припинення зловживань з боку королівської влади. Ця рада дістала назву парламент. Засідання відбувалися в Оксфорді і проходили дуже бурхливо. В історії за цим парламентом закріпилася назва Скаженого або Безумного. При монархові створювалася постійна Рада Пятнадцяти. В її обовязки входили поради королеві в справі управління державою та контроль за діяльністю вищих посадових осіб: канцлера, скарбника, шерифів.
Для вирішення найважливіших державних проблем тричі на рік мав скликатися парламент в складі 27 чоловік - членів Ради Пятнадцяти та 12-ти з числа обраних баронами. Парламент як станово-представницька установа сформулювався наприкінці ХІІІ ст. за часів правління Едуарда І (1272 1307 рр.). цей король нехтував привілеями світських і духовних феодалів. Абатства не могли придбати землі без його санкції, судові імунітети перів також були обмежені. У 1272 р. король Едуард І скликав Вестмінстерський парламент і запросив туди представників від графств і городян. Tретій стан виступив як самостійна політична сила. Відносно швидке зростання міст і розвиток торгівлі сприяли процесу формування станово-представницької монархії.
У 1352 році парламент розділився на верхню спадкоємну Палату лордів (перів) і нижню Палату громад. У Палаті лордів засідали безпосередні держателі корони. З ХV ст. у верхній палаті стали видавати королівський патент про дарування титулу герцога, маркіза, графа, віконта або барона.
Порядок участі у виборах до палати общин у графствах був законодавчо закріплений у 1430 р. якщо досі право голосу мали усі вільні землевласники, то тепер його здобули лише особи, які постійно мешкали у графстві і володіли фрігольдом з доходом не менш як 40 шилінгів. Пасивне виборче право було встановлене в 1445 р. Спеціальним статутом, згідно з яким представниками графства могли бути лише найбільш поважні особи з рицарів, а також з осіб, які мали право на зведення в рицарський стан. Парламент санкціонував або відхиляв введення податків, брав участь у керівництві державою (через застосування петицій) і в законодавчій діяльності. Перелічені повноваження цей станово-представницький орган дістав не відразу. У 1297 р. він здобув право контролю за державними фінансами. Hадалі (з 1340 р.) прямі, а потім і непрямі податки можна було стягувати тільки за його погодженням. Згодом ініціатива у справі оподаткування стала цілком належати Палаті громад. Монарх повинен був звітувати перед палатою общин про витрачені суми.
Поступово парламент домігся права брати участь і в законодавчій діяльності. У 1322 р. було встановлено, що без його згоди “ніщо не може бути внесене в статути”. Разом з тим, траплялось, що король затверджував закон у запропонованій парламентом редакції а після завершення сесії парламенту одержавши чергову субсидію, публікував інший, вигідний для нього варіант статуту. У звязку з цим у 1414 р. було вирішено, що після розпуску парламенту в статути не можна вносити жодних змін. У часи правління Генріха VІ (1422 1471 рр.) парламент ухвалив подавати монарху не прохання (петиції) про видання законів, а законопроекти (біллі). Історія парламенту до англійської буржуазної революції свідчить про те, що він був не тільки установою, яка санкціонувала податки, а й намагався припинити сваволю королівської адміністрації, ввести принцип відповідальності перед ним уряду.
Тактика монархів відносно парламенту залежно від обставин змінювалась. Вони то йшли на союз з магнатами проти депутатів від дворянства і буржуазії, то шукали в останніх підтримки у боротьбі проти перів. Парламент впливав на політику, яку проводили чиновники короля, користуючись правом імпічменту. Розслідуючи їхні посадові злочини, палата общин перетворювалась на обвинувачувальне жюрі. При цьому король не міг помилувати засудженого.
Незважаючи на існуючі обмеження, монарх зберігав усю повноту влади. Це стосувалось навіть фінансів. К?/p>