Ссавці моря
Курсовой проект - Биология
Другие курсовые по предмету Биология
пченнях було до 100 і більше морських свиней. Як правило зграї морських свиней дуже рухливі, спочатку дельфіни виявляють допитливість і підходять до судна, супроводжуючи його якийсь час, потім як правило ідуть від нього. Дельфінів як правило можна спостерігати в районах скупчень пелагічних риб - івасі, анчоусів, минтая і кальмарів. Стайні риби і головоногі молюски є їх головними харчовими обєктами.
У прибережних районах Приморя дрібні групи білокрилих морських свиней часто заходять у бухти і затоки. Дельфінів відрізняє велика рухливість і жвавість, вони вистрибують з води, за чим дуже приємно спостерігати.
У 80-90-і роки білокрилих морських свиней постійно зустрічали на акваторії Морського Державного заповідника, у затоці Петра Великого, у берегів південного Приморя, у центральній частині Японського моря й у протоки Лаперуза. Можна припустити, що сучасна чисельність морських свиней у Японському морі складає більше 10 тис. осіб.
ТИХООКЕАНСЬКИЙ КОРОТКОГОЛОВИЙ (білобокий) ДЕЛЬФІН - Lagenorhynchus obliquidens
Відносно дрібний дельфін, довжина тіла 180-220 см., маса тіла 70-80 кг. Тіло подовжене, струнке, спинний плавець серповидно вигнутий і розташований посередині тулуба. Забарвлення темно-сіре, кінець морди і велика частина спини зазвичай чорні, боки і черевна поверхня - сірі. Цей вид досить звичний для Японського моря, його можна зустріти уздовж узбережжя Японії й біля берегів Приморя. Дельфіни досить активні, харчуються дрібними стайними рибами і кальмарами. У південній частині Японського моря в харчуванні важливу роль грають анчоуси і дрібні кальмари. У шлунках дельфінів знаходили сардину, оселедець і лососевих риб. У білобоких дельфінів добре розвитий стадний інстинкт. У Японському морі вони як правило зустрічаються групами, але можуть утворювати великі зграї в районах скупчень риб. У водах Японії ведеться промисел цього дельфіна (разом з іншими видами).
БІЛУХА - Delphinapterus leucas
Типово стадна тварина, великих розмірів. Дорослі особи мають довжину до 6 м. Колір шкіри однотонний, що змінюється з віком. Немовлята мають темне забарвлення, статевонезрілі особи пофарбовані в блакитний колір, дорослі мають біле забарвлення. Звідси вони й одержали назву білуха. У Японському морі білухи зустрічаються в північній частині Татарської протоки, її немає біля берегів Приморя і на іншій акваторії моря.
Білухам характерні сезонні міграції, вони типово стадні тварини. У їхньому харчуванні важлива роль належить рибам, таким як оселедець, навага, мойва, кета і горбуша. У молодих тварин у раціоні звичайні ракоподібні, головоногі і дрібні риби. У період ходу лососевих на нерест білухи утворюють великі скупчення на східному узбережжі о. Сахаліну (Охотське море). У Японському морі їхня чисельність залишається не великою.
Білуха досить добре переносить життя в океанаріумах, звикає до людей і піддається дресируванню. У неї як у більшості дельфінів і китів добре розвинутий ехолокаціонний апарат, завдяки якому тварини спілкуються між собою.
ВИСНОВОК
Ластоногі та китоподібні ссавці, життя яких здебільш (ластоногі) або повністю (китоподібні) повязане із водним середовищем. Кінцівки цих тварин перетворилися на ласти, форма тіла рибоподібна, добре розвинений підшкірний прошарок жиру.
Ластоногі більшу частину життя проводять у воді, на суходіл виходять лише для відпочинку, розмноження та линяння. Волосяний покрив цих тварин розвинений слабко. Більшість видів не має вушної раковини, але чують вони дуже добре, деякі види здатні до ехолокації. Ластоногі промислові тварини, яких цінують за хутро (наприклад, котики, тюлені, особливо новонароджені, які мають біле густе хутро, нерпи). Людина також використовує їхнє мясо та жир. Найбільші за розмірами серед ластоногих це моржі, поширені у північних частинах Тихого океану (тіло завдовжки до 4 м., маса до 2 т). Масивні ікла їхньої верхньої щелепи народи Півночі використовують для виготовлення декоративних виробів.
Поблизу морських берегів України колись траплявся тюлень-монах, поширений у Чорному й Середземному морях, та деяких частинах Атлантичного океану.
Китоподібні, на відміну від ластоногих, повністю перейшли до водного способу життя. Опинившись на суходолі, ці тварини, незважаючи на легеневе дихання, гинуть, бо не в змозі самостійно повернутися до води. Їхній скелет не витримує великої маси тіла, що зумовлює деформацію внутрішніх органів.
Передні кінцівки китоподібних перетворилися на ласти, від задніх кінцівок зосталися тільки залишки тазового поясу. Хвостовий плавець китоподібних є згорткою шкіри, що рухаються у вертикальній площині; це головний орган руху китоподібних. Шкіра майже позбавлена волосяного покриву, відсутність якого компенсується добре розвиненим підшкірним жировим прошарком (його товщина може перевищувати 50 см.).
Легені в китоподібних мають великий обєм (у синього кита до 14 тис. л), що надає їм змогу тривалий час (від 15 хв. до години) перебувати підводою. Ніздрі китоподібних у звязку із водним способом життя розташовані на тімені. Вони відкриваються лише під час вдиху та видиху, а решту часу закриті особливими клапанами. У прохолодну погоду водяна пара повітря, що видихається, конденсується, утворюючи фонтан своєрідну „візитну картку” китів.
У китоподібних добре розвинені зір і слух. Кити народжують сформованих малят, що відразу можуть плисти за матірю. Відомо близько 90 видів китоподібних, з яких в Укра?/p>