Соціально-психологічна адаптація дітей, які пережили сексуальне насильство та роль соціально-психологічного тренінгу в цьому процесі
Сочинение - Психология
Другие сочинения по предмету Психология
ічне (емоційне) насильство - постійна чи періодична словесна образа дитини, погрози з боку батьків, опікунів, учителів, вихователів, приниження її людського достоїнства, обвинувачення її в тому, у чому вона не винна, демонстрація нелюбові, ворожості до дитини. До цього виду насильства належать також постійна неправда, обман дитини (у результаті чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можливостям.
Зневага інтересами і потребами дитини (нехтування) - відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, їх що заміняють, у силу обєктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких. Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоровя дитини наслідків.
Зазвичай дитина-жертва страждає одночасно від декількох видів насильства. Так, інцест (сексуальне насильство) неминуче супроводжується руйнуванням сімейних стосунків та довіри в сімї, маніпулятивними стосунками, а часто й залякуванням з боку кривдника, що кваліфікується як психологічне насильство. Складовою частиною практично всіх видів насильства є фізичне (побиття) та емоційне (загрози вбити або покалічити).
Одним з проявів жорстокого поводження з дітьми є також відсутність у жінки любові до дитини, коли та ще перебуває в материнській утробі, тобто від небажаної вагітності. її, що ще нічим себе не проявила, вже не люблять, не думають і не піклуються про неї. Будучи емоційно відкинутими ще до народження, такі діти народжуються раніше терміну в два рази частіше в порівнянні з дітьми від бажаної вагітності, вони частіше мають недостатню масу тіла, частіше хворіють у перші місяці життя, гірше розвиваються.
Механізм психологічної адаптації дитини до тривалого сексуального насильства
Якщо сексуальне насильство продовжується тривалий час, то у дитяти формується комплекс психологічних і поведінкових порушень, направлених на адаптацію до існування в цих умовах. Вказаний комплекс, що є з точки зору сучасної психіатрії специфічним адаптаційним розладом, в англомовній літературі називається синдромом акомодації. Прояви синдрому акомодації не можна вважати психічною нормою, проте необхідно розуміти, що це природна реакція дитяти на існування в екстремальних умовах, реакція, яка дозволяє йому мінімізувати шкоду, повязану з сексуальним насильством. У тій формі, і якою синдром акомодації описаний, він виникає лише в тих випадках, коли сексуальні контакти з дорослим відбуваються проти волі дитини і для досягнення своїх цілей злочинець використовує примус, психічні або фізичне насильство.
У розвитку синдрому акомодації можна виділити пять послідовних етапів:
- Секретність;
- Безпорадність;
- Пристосування;
- Розкриття;
- Відновлення.
Якщо насильство не виявляється, то два останні етапи не розвиваються. Найяскравіше порушення, що входять в синдром акомодації, виявляються при внутрісімейному сексуальному насильстві.
Етап секретності:
Дитині, яка знаходиться залежною від злочинця (довіряє йому або боїться його), забороняється розповідати кому-небудь про особливі стосунки, що виникли між ними. Засоби, використовувані дорослим для збереження таємниці, визначаються характером стосунків: у одних випадках це можуть бути погрози фізичної розправи, у інших загроза позбавити дитяти любові і турботи, в третіх - обіцянка дарунків. Збереженню насильства в таємниці сприяє та обставина, що дитина, як правило, не розуміє повною мірою характеру і значення здійснюваних з ним дій.
При внутрісімейному насильстві діти бояться несхвалення або покарання не лише з боку винного, але і з боку інших дорослих, оскільки у них виникає враження, що ці дорослі знають про той, що відбувається і підтримують насильника. Недовіра до дорослих, повязана з відсутністю уваги і підтримки з їх боку, емоційна холодність і байдуже відношенням до дитини є частими причинами, відмови дитини від звернення по допомогу до інших членів сімї.
Етап безпорадності:
Унаслідок залежності від дорослих дитина не може самостійно змусити насильника припинити свої дії. В деяких випадках, особливо в період залучення до здійснення дій сексуального характеру, дитина може висловлювати своє незадоволення або навіть намагатися чинити опір, якщо дії злочинця йому неприємні або він розуміє їх недопустимість. Первинний опір може зупинити насильника, але, переконавшись в тому, що дитина не звертається за допомогою до інших дорослих, він розуміє свою безкарність і відновлює посягання. Усвідомлюючи власну безпорадність, діти у момент здійснення з ними дій сексуального характеру не кричать, не зовуть на допомогу, не чинять опору. Відсутність підтримки з боку інших членів сімї, які не помічають або не хочуть помічати що відбувається, сприймається дитиною як підтримка дій насильника. Незрідка дорослі не вірять розповіді, що звернувся до них за допомогою дитини, звинувачують його в брехні.
Етап пристосування:
Ситуація, коли дитина відчуває себе безпорадною і вимушеною зберігати в таємниці свої стосунки дорослим є для неї дискомфортною. Єдиною реальною можливістю для дитини зайняти активну позицію, відчути себе здатним впливати на ситуацію є покладання на себе відповіда