Соціально-педагогічна профілактика торгівлі жінками
Курсовой проект - Социология
Другие курсовые по предмету Социология
?ення ними будь-якого злочину відповідальність ніс їхній господар, оскільки холопи належали йому за правом власності.
Історичні і літературні джерела воскрешають давні події, коли українських дівчат і молодих жінок брали в полон у часи татарських або турецьких набігів. Звідси поява в українському народному епосі і художній літературі фігури дівки-бранки. А це повязано з тим, що у ХV-ХVІІ ст. українці були основним джерелом надходження рабів на татарські невільничі ринки в Криму, звідки їх розвозили по всьому Середземноморю. Татари укладали контракти на постачання певної кількості рабів, захоплення рабів було головним їх промислом. Умови життя рабів були дуже важкими, і багато хто з них намагався втекти, часто розраховуючись за це життям. Українців особливо цінували на невільничому ринку як “незіпсованих” та “нехитрих”. За свідченням сучасників, коли в Кафу прибували раби з України, то аукціонер кричав голосно, що це раби найновіші, найпростіші, нехитрі, привезені з народу королівського (тобто Речі Посполитої).
Найбільш дорогим людським товаром у татар вважалися українські жінки. Полон і продаж у рабство були звичайним явищем в долі жінок-українок. Потрапляючи в полон, українська дівчина ставала “дівкою-бранкою”, доля якої залежала від її зовнішніх даних. Доля красивих жінок була набагато кращою за долю чоловіків, що звичайно використовувалися в каменоломнях [3, 76].
Магдебурзьке право за доби козаків містило не стільки закони, скільки звичаї. Злочини проти натури, що часто зустрічалися у запорізьких козаків, вважалися і каралися як найтяжчі з-поміж злочинів. Про такий злочин, як торгівля жінками, історія Запорізької Січі не згадує. Відома була тільки відповідальність за статеві злочини проти жінок. Тих, кого впіймали на вчиненні цього виду злочину, привязували до стовпа, і вони гинули під ударами тих, хто повз них проходив. Усе майно покараного переходило у власність війська.
Артикул воїнський 1715 р. Петра І. здійснив значний внесок у вирішення питань збільшення кримінально-правового захисту людини та її прав, закон однаково захищав права всіх людей без винятку. Наприклад, у ньому не вирізнялися положення про вільних і підневільних.
Рішучий крок у напрямі юридичного забезпечення права людини на свободу було зроблено під час Селянської реформи 1861 р., яка скасувала кріпосне право. Виходячи з того, що цю реформу було проведено відповідно до положень Зводу законів Російської імперії, норми якого забороняли продаж людини, можна зробити висновок, що селяни не могли бути предметом незаконних угод купівлі-продажу з боку будь-кого. Винні ж у торгівлі людьми підлягали кримінальному покаранню. Отже, реформою було зруйновано протиправний механізм, коли людина була обєктом права власності[15, 44].
Тільки в XIX на початку XX ст. купівля-продаж людини та інші незаконні угоди щодо передання людини привернули до себе увагу як елементи протиправної діяльності. З огляду на нечуване поширення цього явища, держави змушені були приймати відповідні закони на міжнародному рівні, які передбачали б кримінальну відповідальність за вчинення таких дій.
Вперше термін біле рабство зявився на початку XX століття, коли більшість держав тодішньої Європи підписали у 1904 році в Парижі міжнародну угоду, спрямовану на боротьбу з цим явищем. В той час особлива увага приділялась жінкам з Великої Британії, яких змушували займатися проституцією в країнах континентальної Європи. Пізніше поняття білого рабства поширилось на загальне поняття торгівлі живим товаром. Ввезення жінок до країн як наречених по листуванню, хатніми робітницями, офіціантками, танцівницями чи фотомоделями досить часто оберталося залученням їх до роботи в секс-бізнесі шляхом ошукування чи погроз [10, 8].
Історично-правовий огляд свідчить, що такі явища, як рабство, работоргівля й торгівля людьми були відомі здавна. Але до певного часу вони не розглядалися як кримінальні злочини. Висновок, який напрошується: торгівля жінками - це недопустиме суспільне явище, якому необхідно рішуче протидіяти. Боротьба з цим явищем вимагає активності та ініціативи як на державному, так і на міжнародному рівнях, а також вироблення ефективних методів протидії.
1.3 Причини поширення торгівлі жінками в Україні
Україна зараз переживає період трансформації суспільно-політичного та економічного устрою. Такі процеси ніколи не проходять безболісно. В часи перетворень, перш за все, страждають найменш захищені верстви населення - жінки, діти, особи похилого віку.
Серед причин поширення торгівлі жінками в Україні є як внутрішні, так і зовнішні чинники.
Дані досліджень, експертні оцінки, інтервю з жінками свідчать, що на першому місці серед чинників, які змушують жінок до виїзду за кордон, стоїть скрутне економічне становище, практична неможливість отримати гідну роботу в Україні.
Фемінізація бідності сприяє пошуку будь-якої праці і засобів покращення свого матеріального стану, навіть без врахування можливих наслідків. Дослідниці різних країн помітили, що в цій катастрофічній ситуації - бідності - жінки скоріше погоджуються на роботу, що не відповідає їх рівню освіти та кваліфікації, в той час як чоловіки вагаються. Зростає кількість сімей у найбільш проблемних країнах, де жінки є головними годувальницями сімї. Вони відчувають відповідальність за родину та дітей [7, 124].
Ситуація ускладнюється не тільки кризовим станом української економіки, але й тим, що ?/p>