Соціальна психологія кінця 20 початку XXI сторіччя
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
діяльність, прояв енергії духу, не тільки засіб спілкування, але також засіб вираження й знаходження істини. Відома класична формула Гумбольдта про мислення: "Не я думаю, а в мені думає (es denkt)". Для Гумбольдта мова - прояв "духу народу", культури як цілісної органічної єдності, осередком якого є етичні принципи. Ця позиція в цілому була характерна для гуманістичного світогляду того часу.
Як ми бачимо, один з постулатів "соціального конструктивізму" призиває до відома проблем етики в сферу соціально-психологічних досліджень і Герген у роботі 1994 р. присвячує їм цілу главу. Він прагне, з одного боку, відмежуватися від "романтизму" XVIII-XIX століть із їхнім розсудом етичних основ у релігії, або їхнього природного вкорінення в людській природі (уродженості), з іншого боку - попередити докори в зайвому "модернізмі", моральному й історичному релятивізмі. Яку ж позицію по питанню про етичний аспект соціальної взаємодії займає соціальний конструкционизм?
Він не шукає універсальних принципів, не визнає моралізування (тобто осуду вчинків з моральної точки зору), виходить із того, що принципи добра не можуть диктувати конкретні дії безвідносно до місця й часу дії. Це, на думку Гергена, не означає відмови від "морального дискурсу". Але що ж залишається? Він відповідає: "Звертаючись до практичних сторін моральності як соціальному досягненню, ми встаємо перед новими питаннями: наприклад, які лінгвістичні форми можуть бути використані для досягнення задовільних цілей в умовах стресу або конфлікту? Якими лінгвістичними ресурсами володіють люди в подібних умовах? Чи можна збільшити ці ресурси?".
Конструктивізм, за словами Гергена, "сам по собі не є спробою встановити або ввести етичний кодекс будь те на психологічному або філософському рівні. Скоріше він "бере в дужки проблему моральних принципів" заохочуючи замість цього дослідження практики у відносинах між людьми, що дозволяють їм досягти життя, що вони вважають "моральної". Питання не в тім "що є благо?", а в тім, якщо врахувати різнорідність життя людей, "що в їхніх відносинах може сприяти просуванню до взаємоприйнятих умов?" Тому якщо як громадянин прихильник такої точки зору й може випробовувати відразу до нацизму, то як конструкционист він повинен досліджувати той історичний аспект нацизму, що обумовив переконаність однієї соціальної групи у своїй перевазі над іншою. При цьому предметом є дискурсивна практика: обмін думками, наявність різних точок зору, способи доказу й т.п. Досліджується, таким чином, лінгвістична форма, у яку наділяються соціальні відносини.
Такий же підхід характерний для конструкционистів і до дослідження самої, що ні на є психологічної реальності - емоціям. Тут також треба віддати належне конструкционизму: емоції самі оголошуються соціальними відносинами. Однак і в цьому випадку досліджуються не відносини через емоції, як форми їхнього вираження, а форми вираження емоцій у мові: способи визначення "гніву", "радості" і т.п. Перефразовуючи знамениту формулу Джемса "Я плачу не тому, що мені смутно, а мені смутно, тому, що я плачу", слідом за конструкционистом можна сказати: "Я злюся не тому, що я скривджений несправедливо, а тому, що цей учинок я визначив на відомої мені мові як несправедливий.
Майбутнє покаже, наскільки виправдаються прогнози щодо того, що соціальний конструкционизм зможе вирости в повновагу парадигму. Поки можна обмежитися лише констатацією його заслуги в тім, що етичний аспект соціальної взаємодії починає із численними застереженнями, проникати в західну соціальну психологію.
У західній соціальній думці концепція Гергена розвивається в руслі тих віянь, які поєднуються загальною приставкою "пост": постмодернізм, посткомунізм, пост капіталізм і навіть пост історизм. Спроби синтезувати ці віяння в нову альтернативу наявним парадигмам відбиті ще в одному плині - критичної соціальної психології.
Критична соціальна психологія
Вона представлена досить значним числом робіт, опублікованим переважно в Західній Європі, і поєднує тих соціальних психологів, які не задоволені розвитком подій у соціальній психології, незважаючи на всі дискусії про кризу, і як і раніше шукають інші шляхи. Ідеологічну основу цього руху становлять два основні завдання "критичної теорії", сформульовані в роботах лідерів Франкфуртської школи - Адорно, Хабермаса, Хоркхаймера й Маркузе, які у свою чергу харчувалися критичним пафосом Маркса й Фрейда. Перше завдання бачилося їм у розкритті, викритті пануючої ідеології, її міфів і способів керування суспільством, друга - у створенні "визвольної" альтернативи. У соціальній психології ці завдання трансформувалися в завдання критики ідеологічних основ пануючих теорій і пропозиції інших підходів, що орієнтуються на благо всього суспільства. Уже до кінця 80-х років сформувалися два основних напрямки: 1) дослідження впливу широкого соціального контексту на соціальну психологію, її теорію, методи, вибір обєктів і т.п. і 2) аналіз робіт з історії соціальної психології, які представляли на думку критиків один із засобів апологетики існуючого порядку речей. У позитивному плані критики виступали за подолання методологічного індивідуалізму й за "повернення людині людського". Оскільки багато хто із критичних аргументів були розглянуті вище у відповідних розділах, їсти зміст розглянути ті з них, які стимулюють міркування над перспективами нової парадигми. Тре