Соціальна психологія кінця 20 початку XXI сторіччя
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
в між людьми, мови; 4) необхідно досліджувати соціальні подання як результат погодженого вибору між їхніми численними значеннями; цей підхід відкриє шлях взаємодії з іншими науками; 5) уважаючи разом з більшістю соціальних психологів лабораторний експеримент винятково науковим, не можна його представляти у вигляді козла відпущення за всі гріхи соціальної психології. Оправдано застосування й інші методи.
Відмінність своєї школи від інших напрямків когнитивизма Московичи бачить у тім, що вона зосереджена не на тім, як люди думають, не на процесі мислення, а на тім, що вони думають, на змісті уявлень.
Сторонній спостерігач, не знайомий з роботами Московичи початку 70-х років, коли він очолив разом з Г. Теджфелом "європейський бунт" проти парадигми пояснення, ці висловлення навряд чи сприйме як революційні. Якщо ж удатися до того ж прийому й звернутися до багаторазово виданого підручника по соціальній психології за редакцією Московичи, то його зміст сприймається як виклад традиційного американського підручника через призму концепції соціальних уявлень: ті ж теми й розділи й таке ж ігнорування всіх "незручних" питань, що можуть послужити підставою для обвинувачення в "ненауковості". До них у першу чергу ставляться проблеми взаємини етичного й психічного. Без їхнього дослідження важко уявити собі повернення в соціальну психологію "соціального" і "духу", тобто рішення завдання, що, за словами Московичи, його школа ставили перед собою із самого початку. В остаточному підсумку все звелося до вивчення комунікації й мови, зупинивши тим самим радикальний задум на порозі інтегральної моделі соціальної психології.
Трохи далі в цьому напрямку просунулася інша концепція - "соціального конструкционизму", що розвивається протягом останніх 25 років американським соціальним психологом К. Гергеном і його досить численними послідовниками.
У своїй книзі "До перетворення в соціальному знанні" (1982), узагальнивши дискусії про кризу пануючої позитивістської парадигми в соціальній психології й пропоновані альтернативи, він сформулював наступні пять положень, які на його погляд, могли б скласти загальну основу для майбутньої парадигми.
1. Знання про соціальне життя варто розглядати не як "відбиття" зовнішньої реальності, а як "перетворення", трансформацію досвіду в реальність мовну, "лінгвістичну онтологію".
2. Поводження людини варто розглядати не як наслідок якихось незмінних законів, програм, а як результат ряду прийнятих їм довільних, вільних, автономних рішень.
3. Знання про соціальне поводження (нормах, правилах і т.п.) і знання про це знання варто розглядати не як процес нагромадження, а як процес нескінченного історичного перегляду, залежно від мінливого соціокультурного контексту.
4. Теорія, у тому числі в соціальній психології, є не просто систематизація знань, а засіб перетворення дійсності.
5. Знання не може бути ціннісне вільним. Проблеми етики (moral debate) повинні грати все більшу роль у дослідженні людського поводження.
Опираючись на ці положення, Герген формулює те, що він називає "соціораціоналістичною метатеорією". На відміну від традиційної теорії, вона виходить із того, що не внутрішні процеси, що відбуваються усередині індивідуальної свідомості роблять те, що називається знанням, а соціальний процес комунікації. "Раціональність породжується саме усередині процесу соціального обміну". Герген на закінчення призиває соціальних психологів "відмовитися від помилкової практики дослідження як перевірки гіпотез в експерименті й задуматися про те як поставити методи на службу вираження думки (intellectual expression), а вираження думки - на службу свого бачення добра. Всі ці положення утворять разом те, що Герген називає "соціальної епистемологією", що претендує вже на статус "другої революції в психології" (першої була когнітивна).
Суть цієї революції, по вираженню Гергена полягає в перетворення знаменитої тези Р. Декарта: "Cogito ergo sum" ("Я мислю, отже, я існую") в "Communicamus ergo sum" ("Ми спілкуємося, отже, я існую"). Звідси випливають найважливіші наслідки не тільки для соціальної психології, але й для інших соціальних наук. По-перше, основним полем дослідження стає мова, дискурс (спосіб викладу, доказу й т.п.). По-друге, основним обєктом дослідження стають "співтовариства співрозмовників, учасників розмови". По-третє, відпадає потреба в пошуку так званих універсальних закономірностей, принципів і т.п. Таким чином, відбувається кардинальна переорієнтація соціальної психології із психології й навіть соціології на лінгвістику й реалізується теза, сформульований на початку століття швейцарським лінгвістом Ф. де Соссюром: "Наука, що вивчає життя знаків у суспільстві можлива (conceivable); вона могла б бути частиною соціальної психології й отже, загальної психології; я буду називати її семіологією (від грецького "семейон" - знак). Семіологія буде показувати, що становить знаки, і яким законам вони підкоряються. Семіотика, (наука про знаки) як відомо, стала в другій половині XX століття однієї з найбільш значимих і бурхливо, що розвиваються наук, перетворилася в сферу міждисциплінарних досліджень, у якій зустрічаються психологія, мовознавство, філософія, культурологія, історія й т.п.
Екскурс в історію семіотики показує, що де Соссюр опирався на ідеї В. Гумбольдта, основоположника філософії мови. У Гумбольдта мова - це не тільки продукт спілкування людей, але й