Соціальна інфраструктура України
Курсовой проект - География
Другие курсовые по предмету География
?и (понад 59 %), серед них одяг, взуття, галантерейні вироби.
Важливою галуззю соціальної сфери є побутове обслуговування (послуги з ремонту, пошиття одягу, взуття, трикотажних і шкіряних виробів, ремонту телерадіоапаратури, побутової техніки, а також послуги перукарень, лазень, хімчисток, інших установ).
Майже всі підприємства побутового обслуговування мають недержавну форму власності. Обсяги їх діяльності цілком залежать від рівня доходів населення.
Житлово-комунальне господарство галузь соціальної сфери, яка займається обслуговуванням житлового фонду. Благоустрій житлового фонду дуже неоднорідний. Найвищий він у містах і містечках де більшість жител газифіковано, забезпечено водогоном і каналізацією, центральним опаленням [15, c.294-295].
До важливих галузей нематеріального виробництва слід віднести також фінансову сферу, через яку здійснюються обіг грошей, кредитування, вкладення, інвестування.
Подолання структурних деформацій та активізація розвитку соціальної інфраструктури можливі лише за умови максимальної мобілізації внутрішніх ресурсів країни, підвищення ефективності і конкуренто-спроможності виробництва, зростання трудової, творчої та підприємницької ініціативи громадян.
Досягнення стабільного соціально-економічного розвитку потребує реалізації комбінованої моделі економічного зростання як з внутрішньою, так і зовнішньою спрямованістю (за умови випереджаючого зростання внутpішнього споживання). В Укpаїні є всі обєктивні умови для розвязання цієї проблеми. В Укpаїні здійснюється реформування економіки, результатом якого має бути створення соціально орієнтованої ринкової моделі господарювання. Внутрішній ринок є складовою частиною економіки і повинен забезпечувати потреби субєктів господаpювання всередині країни.
3. Основні етапи формування і оцінка сучасного рівня соціальної інфраструктури України
До складу соціальної інфраструктури входять освіта, наука, культура і мистецтво, охорона здоровя, побутове обслуговування, торгівля, звязок, житлове будівництво, транспорт для перевезення пасажирів тощо.
Рівень освіти населення в Україні є одним з найвищих серед країн Центральної та Східної Європи. За даними Національної доповіді про розвиток людини ПРООН валовий показник охоплення навчанням у 2005 р. в Україні становить 79,6% (для порівняння: в середньому по світу - 65%, по країнах, які розвиваються, - 61%, високорозвинених країнах ОЄСР - 94%, в країнах Східної Європи та СНД - 77%). Зрушення, що відбулися між останніми переписами населення, свідчать про суттєве поліпшення освітнього складу населення. Істотно (на 57,5%) зросла і чисельність випускників вузів, що дозволяє оптимістично оцінювати дальші зміни.
Більш освіченим є міське населення, яке значною мірою поповнюється за рахунок навчальної та післянавчальної міграції сільської молоді. Так, питома вага осіб з вищою (включаючи базову та неповну вищу) освітою серед міського населення у 2004 р. становила 37,9% (у 1989 р. - 34,5%), а серед сільського - 17,7% (у 1989 р. - 13,3%). Натомість частка осіб, які не мають навіть повної загальної середньої освіти, серед міського населення у 2005 p. становила 27,3%, а серед сільського - 47,3% (у 1989 р. - відповідно 35,8% та 60,4%) [15, c.295-296].
За останні 15 років відбулися відчутні зміни в "насиченості" населення студентами та учнями. Так, з 1990 р. кількість учнів загальноосвітніх навчальних закладів на кожні 10000 населення зменшилася з 1373 до 1269, професійно-технічних закладів зі 127 до 104, а студентів вищих навчальних закладів на ту саму кількість населення стало більше у 1,6 раза - відповідно 316 та 512 осіб. У 2005 р. 720 тис. підлітків отримали базову, а понад 526 тис. - повну загальну середню освіту, що відповідно на 13% та 46% більше, ніж 8 років тому.
Звертає на себе увагу поступове збільшення питомої ваги випускників 9-х класів, які продовжують навчання для здобуття повної загальної середньої освіти в загальноосвітніх навчальних закладах: з 62% у 1996/97 до 69% у 2003/04 навчальному році [15, c.296-297].
Серед факторів, які негативно впливають на навчальний процес, слід відзначити недостатню забезпеченість сучасними підручниками та наочним приладдям, а також низький рівень компютеризації, оскільки школи здебільшого оснащені морально і фізично застарілими компютерами або (особливо в сільській місцевості) взагалі їх не мають. Основною причиною такого стану є недостатнє фінансування державних навчальних закладів.
Наявність ефективної системи підготовки нових працівників, які б відповідали сучасним вимогам до кваліфікованої робочої сили, є обовязковою умовою економічної стабільності суспільства.
Підготовку кваліфікованих робітників у 2005 р. здійснювали 953 професійно-технічних заклади, в них здобували професію 483 тис. осіб. За останні роки число зазначених закладів і чисельність учнів в них зменшилися в основному за рахунок ліквідації або реорганізації закладів, які втратили соціально-економічну перспективу в регіонах або мали слабку матеріальну базу. Скорочення кількості учнів зумовлено передусім зменшенням потреб підприємств у новій робочій силі та збільшенням числа учнів старших класів, що продовжують навчання в школі [22].
Статистичні дані підтверджують, що чоловіки та жінки в Україні мають рівний доступ до вищої освіти. Так, серед студентів вищих навчальних закладів, які здобувають вищу освіту, жінок традиційно трохи більше половини (у 2005/2006 н.р. -54%) [22].
У системі доступу громадян для здобуття вищої освіти все відчутніший вплив ринкової