Соціальна держава
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
позицією. На зміну лівій більшості у парламенті приходить права, на зміну консерваторам соціал-демократи, більш ліберальна адміністрація змінює менш ліберальну, а в результаті внутрішньополітична активність концентрується біля певного оптимального центра [251, с.11].
Отже, повертаючись до питання, порушеного на початку даного підрозділу нашого дисертаційного дослідження, відзначимо наступне: на нашу думку, існують достатні підстави стверджувати, що конституювання соціальної держави аж ніяк не входить у суперечність із найважливішими принципами держави правової, а є справді новим, наступним етапом розвитку останньої. І між поняттями правова держава і соціальна держава, і між принципами свободи та соціально-економічної рівності, і між двома поколіннями прав людини, безперечно, існує, з одного боку, діалектична єдність, а з іншого можуть виникати деякі суперечності, напруження. Соціальна правова держава, яка претендує на те, щоб вважатися втіленням сучасного ідеалу гуманістичної держави, змушена задля виправдання такої високої оцінки постійно врівноважувати свої суперечливі елементи. При цьому слід наголосити, що дана рівновага є не статичною, а, радше, динамічною. Остання обставина безпосередньо повязана із подальшою еволюцією, невпинним розвитком людства в цілому.
В Україні (як і в інших пострадянських країнах) розбудова соціальної держави має своєю особливістю те, що відбувається вона одночасно із формуванням правової держави. А це, на нашу думку, вимагає ще більшої уваги до стану вказаної рівноваги. Інакше загроза рецидиву тоталітаризму, поліцейської держави може видатися не такою примарною. Допустити ж цього не можна за будь-яких обставин.
З викладеного випливає ще одне важливе питання: яким є співвідношення понять соціальна (соціально-правова) держава і громадянське суспільство? Це питання, з огляду на його значущість, має бути, як видається, предметом окремого дослідження (згадаємо, наприклад, наукові доробки С.О. Кириченка [82], К.О. Магомедова [113], Л.С. Мамута [115], В.Д. Роїка [190], В.М. Співака [220]). Проте, навіть зважаючи на обмеженість обсягу даної роботи (що спричиняє неможливість детального висвітлення вказаної проблеми), ми не можемо хоча б коротко не зупинитися на зазначеному питанні. Адже, як цілком слушно зазначає знаний український правник Ю.М. Тодика, в політико-правовій практиці будь-якої країни одним із основоположних питань є співвідношення держави і суспільства, можливості впливу громадянського суспільства на діяльність державних інституцій (підкреслено мною - О.П.). Це безпосередньо відноситься до проблеми становлення демократії, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, характеристики політичного режиму. Особливе значення ця проблема має для країн активного конституційного будівництва, до яких відноситься і Україна [229, с.4].
Взагалі кажучи, у науковій політико-правовій літературі сформувалися три позиції щодо характеристики співвідношення громадянського суспільства і держави:
1) держава і громадянське суспільство це соціальні системи, що збігаються;
2) держава і громадянське суспільство це різні соціальні системи, первинною (ведучою) з яких є держава, котра контролює громадянське суспільство;
3) держава і громадянське суспільство це різні соціальні системи, у яких держава виконує службову (підлеглу) роль щодо громадянського суспільства [207, с.65].
Спробуємо детальніше розглянути зазначені позиції, аби визначити яка з них більшою мірою відповідає дійсності.
Як відомо, держава є, по-перше, специфічним закономірним продуктом соціальної неоднорідності суспільства і, по-друге, формою, важелем обєднання усього населення певної території.
Вже з цього визначення стає очевидним, що держава не збігається з громадянським суспільством (курсив наш О.П.). Громадянське суспільство і держава це, так би мовити, два полюси єдиного соціального організму [175, с.28].
Другий варіант співвідношення держави і громадянського суспільства полягає в аномальному поглинанні державою останнього. Це, на думку В.М. Селіванова, не просто перетворює таку державу у тоталітарну, а знищує обєктивну основу її існування [195, с.241].
За іншого полярно протилежного підходу держава начебто розчиняється у соціальному середовищі. Вона існує лише номінально, на папері, фактично ж суспільством керує, здійснює публічну владу певна наддержавна, позадержавна група (скажімо, партійна верхівка, військова хунта, релігійний чи національний лідер, закордонна організація).
Обидва останні, крайні варіанти співвідношення громадянського суспільства і держави є, вочевидь, антигуманними, антидемократичними, такими, що несумісні з вимогою дотримання прав людини. Оптимальним з погляду правозабезпеченості може вважатись лише поєднання, баланс цих двох начал [175, с.29], тісний взаємозвязок та взаємодія громадянського суспільства і держави.
Слід погодитися з домінуючою в сучасному українському правознавстві позицією, згідно з якою головними ознаками громадянського суспільства у його співвідношенні з державою, є такі: 1) громадянське суспільство не існує до правової держави і поза державою; 2) правова держава є функцією громадянського суспільства; 3) громадянське суспільство і правова ( а тим більше соціальна О.П.) держава знаходяться між собою у діалектичному взаємозвязку; 4) матеріальною основою функціонування громадянського суспільства є соціально с?/p>